Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Добре, — Настя витягнулася на ліжку, солодко позіхаючи. Так солодко, що Гліб всоте пошкодував, що перебуває на відстані кількох тисяч кілометрів. І йому тут якось погано спиться.
— Спиш уже?
— Угу, — вона явно втомилася. Гліб почув хрускіт постільної білизни, отже, перекинулася на бік. Уявив, як Настя підкладає долоні під телефон, заплющує очі.
— Завтра що робиш?
— Не знаю ще… Хочу до лікаря сходити, і в школу одну. У них вакансія була.
— Вранці?
— Так.
— А ввечері?
— Вдома. Квіти треба хоча б полити. Так і взагалі…
— А вночі?
— Глібе…
— Насте. А раптом він завтра дзижчати почне?
— Не почне.
— А раптом?
— Імагін…
Він усміхнувся, а вона майже прокинулася. Але зараз так ліниво було сперечатися. Дуже-дуже ліниво.
— Що? — і чоловік, а точніше Гліб Шахрайович Імагін, це прекрасно розумів.
— Ти ніби собаку вдома залишив, а не кондиціонер. Чесно. Його треба не випускати з очей...
Імагін ледве не стукнув себе долонею по чолі. А ідея ця гарна! Шкода, не його.
— Ще раз, Настусю, добре?
Вона трохи помовчала, а потім знову позіхнула. Гаразд вже, переміг.
— Добре.
— Домовилися, — переміг, засяяв, явно підбадьорився. — Я прилітаю о шостій. Дочекаєшся вдома?
— У тебе?
— Угу.
— Дочекаюсь. Щось приготувати?
— Угу, — Гліб повторив її відповідь, усміхаючись. Уже спить майже. Завтра може навіть не згадає, про що говорили зараз, та й заснути може на кожному слові…
— Що?
— Не знаю… Але я голодний буду. Спиш? — та, на цей раз уже навіть не відповіла — заснула.
Гліб ще кілька десятків секунд слухав рівне дихання, а потім завершив, відклав телефон, зіскочив із ліжка.
З вікна відкривався гарний краєвид. Підбадьорливий такий — нічні вогні, люди, які снують знизу — літо, туристи, краса навколо. А йому нестерпно захотілося додому в Київ.
Там тихо, мирно, дзижчить кондиціонер, сопе Настя… А може дійсно собаку завести? Таку… щоб потім її вигулювати вранці, дресувати, калюжі витирати. Сімейну таку собаку, яку Настя не могла б кинути напризволяще. Довелося б переїжджати, щоб переконатися — тварині не загрожує смерть через виснаження й недогляд. Та і йому не загрожує — від туги.
Гліб пройшовся по кімнаті, вимкнувши світло, розім’яв руки, плечі, спину, хрустячи хребцями, віджався — так, щоб хоч трохи зігнати цю саму невитрачену енергію, яку покладено в мирне приємне річище, а потім смачно плюхнувся на ліжко, підскакуючи, заплющив очі. Залишилося небагато, а вдома його вже чекають. Уперше за багато-багато років чекають. Уперше за багато-багато років йому хочеться, щоби чекали.
Настині ж роздуми про причини такої його поведінки були абсолютно марними. Йому просто хочеться, щоб вона зустрічала його. Хочеться, і все.
***
Настя виспалася. Прокинулася бадьорою, задоволеною, щасливою.
Піднялася в ліжку, обводячи поглядом кімнату. Небо начебто не впало, земля теж не розійшлася, кондиціонер не дзижчав. Це з’ясувалося не так уже і страшно.
Настільки, що можливість ще однієї ночі в чужій квартирі вже не лякала. Втім, якщо все й далі буде розвиватися так стрімко, таких ночей буде багато.
Тут же був приготований сніданок, прийнятий душ, а ще вирішено, що варто привезти в цю квартиру хоч якісь свої речі. Думка смілива, але Імагін навряд чи буде проти. А вона сама… Мабуть, пора вже махнути рукою на розум, який намагається пригальмувати усі події, покладаючись на почуття.
Решту днів до його приїзду Настя провела так, що нудьгувати було ніколи. Вдома, у ванній, відвалилася-таки плитка, яка вже півтора року грізно нависала над головами мешканців, відклеїлася від тинькування. Вирішивши, що сильною самостійній жінці подібне — раз плюнути, Настя спочатку погуглила, потім попрямувала в магазин, щоб купити необхідне, а потім зайнялася точковим ремонтом квартири. Вийшло… Ну якось вийшло. Принаймні тепер плитка сиділа міцно. Ось тільки пішов на це практично весь день.
А все, що залишилося, було витрачено на візит до лікаря й у ще одну школу. І ще трохи — на підготовку до зустрічі Імагіна.
Готувалася Настя ретельно. Готувалася сама, трохи готувала квартиру — знову прибирала, тепер уже власний безлад, складала меню, ходила в магазин.
Згідно зі списком закидала в кошик продукти, усміхалася консьєржеві, тягнучи пакети до ліфта, розвантажувала їх у холодильник…
Відчувала себе незвично, але приємно. Поглядала на годинник, розраховуючи, скільки часу їй потрібно на те, щоби потішити по-звірячому голодного, як він сам говорив, чоловіка, а ще ставлячи уявні галочки — зараз він мав би виїхати в аеропорт, пройти контроль, чекати літака, злетіти…
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ефект метелика, Марія Акулова», після закриття браузера.