Читати книгу - "Невситимі, Анна Мавченко"

А я не можу на це підписатися.

Та що там! Мені огидно бачити лиця всіх цих людей – ні! – монстрів. Упродовж усього вечора вони лицемірно мені всміхалися, закидали брехливими люб'язностями, а самі не мають ні душі, ні каплі людяності. Карнавал диявола – от що це за свято, та ніяк не вечір мого щастя. Бо з брехні не народжується нічого доброго, а правди, як виявилося, в цьому місці не існує.

Я чесно не знаю, яким буде моє рішення потім, коли я все обдумаю та прийду до тями. Але зараз хочу опинитися якнайдалі від цього божевілля. Надто вже страшно й боляче моїй роздертій зрадами душі.

Я бігла, нічого не розбираючи за густою пеленою сліз. Поспішала до кімнати за своїми речами, та, опинившись навпроти кімнати Лідії, завмерла, наче громом уражена.

Погляд прикувався до розлитого багрянцю, що густо витікав з-за прочинених дверей. Несміливо потягнулася до ручки рукою і штовхнула їх. Почувся тихий скрип.

- О боги! – видихнула не своїм голосом і, хитнувшись, схопилася рукою за стіну.

Тіло мілко затремтіло, вмить ставши знесиленим, а ще за секунду мене знудило. Я заплющила очі й упала на коліна, тихо та тяжко заплакавши. Зусиллями волі стримала крик люті та відчаю.

Вона була мертва.

Мертва...

Лежала у двох метрах від мене, навіки застигла в передсмертному кошмарі. Її обличчя кривив холодний переляк, а груди тонули у власній крові. Один, два, три… Вісім!

Вісім порізів перетворили її живіт у справжнє місиво з кісток і нутрощів.

На це неможливо було дивитися.

Голова пішла обертом. Я відчула, як новий приступ блювоти доходить до горла й не стала себе стримувати.

Мені зробилося зле. Вечір, який мав стати моїм святом, перетворився у найжаскіший день мого життя. Складно було повірити, що все це відбувається насправді. В голові не вкладалося абсолютно все.
Розбита я намагалася склеїти себе до купи й вигадати, як бути далі. Бо зволікання могло коштувати мені надто дорого. І як би сильно не хотілося покидати тут майже сестру, все ж довелося наважитися на втечу.

Цей дім небезпечний. Ці люди й нелюди – мої вороги. Не впевнена, що виживу, якщо пробуду тут бодай іще п’ять хвилин.

Оновлення 06.10.

На твердих ногах я побігла до своєї кімнати й почала збирати найнеобхідніші речі: змінний одяг і білизну, трохи грошей і деякі ліки… Виглянула у вікно. Гості спокійно гуляли садом, досі грала музика та працювали слуги. Ніхто й не здогадувався про те, що сталося цієї ночі у стінах цього маєтку. І, мабуть, так і не дізнається.

Зрештою, Лідія тут жила як звичайна гостя, а я… Однаково Рейван зі мною би попрощався. Що ж стосується втечі намісника Десятої префектури, то мене це мало обходить. Якщо він насправді намагався вбити мого нареченого, отже не є хорошою істотою. Тож мені його доля байдужа. Бридко лишень, що Рейван втягнув у це сім’ю гнома. Якщо вона не має ніякого стосунку до замаху на вбивство, отже страждає ні за що.

Софі? Вона офіційно стала зрадницею. Завжди нею була. І хоч зрадила дівчина перевертня, в мені зникла впевненість щодо правдивості всіх її слів і розповідей. Чи було в нашій дружбі хоч щось справжнє? Важко сказати. Мабуть, ні. Гадаю, мене вона сприймала винятково як слабке місце геомора-намісника Восьмої префектури. І не скажу, що не виправдано. Я справді слабка. І духом, і фізично, і морально. Дозволила всім себе обманути.

Як же важко…

Як же боляче усвідомлювати свою немічність і нікчемність.

Як же страшно розуміти, що моє життя за останні кілька місяців скотилося в темне провалля – безодню, де не має й мізерного промінчика світла-надії. Що я робитиму далі? Покаже час. Головне зараз – забратися звідси якнайшвидше і якнайдалі. Свіжим ідеям потрібен свіжий простір.

Змінивши незручну, зіпсовану павутинням, порохом і кров’ю сукню на звичне вбрання, підхопила пакунок нещедрих пожитків і знову вибігла в коридор. До кімнати Лідії намагалася не зазирати, бо знала, що побачене знову надовго виб’є мене з колії й позбавить рішучості. Натомість невпевнено посунула до коридорів, з яких нещодавно вийшла. Хотілося вірити, що цей шлях виявиться безпечнішим за основний, хоча ризик існував у будь-якому випадку. Я лише зупинила свій вибір на меншому.

І прогадала.

Воїни Рейвана обшукували кожне службове приміщення, перепиняли слуг і навіть гостей, котрі заблудилися. Та шукали вони не мене, а Софі з полоненими, хоч це не сильно спрощувало ситуацію. Я знала, що навіть так, просто пройти повз не вийде. Але й повертатися назад було небезпечно. З моменту підслуханої розмови пройшло достатньо часу, щоб вартові зрозуміли, що мене на святі немає, отже тепер шукатимуть усюди, де тільки можливо.

Я задумалася.

Що ж робити? Якщо продовжу стояти на місці, мене вже за хвилину піймають.

«Таємний коридор!» – осяйнула здогадка.

Кам’яна плитка так і не засунулася назад, коли я звідти вибігла, отже можу спробувати пошукати там запасний вихід, а він точно повинен бути. Певна, подібні місця не створюють лише з одним входом. Звичайно, існує ймовірність, що цей тунель уже хтось знайшов, але варіантів однаково не багато. Пробуватиму вибиратися з будинку таким чином. Як не пощастить - щось придумаю. Зрештою, Рейван не знає, що я підслухала їх із Ейрою розмову.

Вичекавши вдалий момент, пробігла трохи вперед і повернула наліво. За десять кроків пірнула в темряву вже знайомої ніші й, перш ніж зайти до таємного коридору, розв’язала тримачі штор з обох боків стіни, заховавши тим самим прохід від сторонніх очей. У незвичній темряві, котра тепер здавалася ще густішою, важко було зорієнтуватися, тому посунула навмання.

Страх додавав швидкості, проте позбавляв уважності. Я довго блукала, часто вдарялася об кам’яні виступи, зловила обличчям не одну павутину й навіть уявляти не хотіла, що то таке дрібне може повзати по шкірі під сукнею.

Зрештою, невдовзі потрапила, здається, до справжнього таємного підземелля: вийшла до просторої зали, позбавленої вікон, зате добре оснащеної факелами, які в цей момент яскраво горіли. По центру височіла величезна кам’яна арка, оздоблена дорогоцінними фіолетово-синіми каменями. Її середину від краю до краю заливало такого ж кольору світло, схоже на шматочок нашої межі. Тільки трохи інший.
Наближатися було страшно. Я вирішила не гаяти часу на цікавість і побігла назад, однак раптом почула кроки та крики.