Читати книгу - "Літо в моїй пам'яті, Руслан Баркалов"

Цього разу Ілона направилася до Влада. вона була морально виснажена. Їй хотілося з кимось просто поговорити. Просто посидіти і поспілкуватися, отак в невимушеній обстановці. І єдиними людьми, з якими це було можливо були Влад і Наталі.

Як не дивно, вони обоє підтримували Ілону. І кожного разу, коли вона приходила до них у гості, ніколи не відмовили в цьому. Навіть більше того, вони навпаки її самі запрошували. І навіть при потребі могли підвести назад додому, якщо довго засиджувалися. Або навіть лишали її ночувати в себе.

Звісно, знизу жили батьки Влада. Але мансардний поверх на три спальні був повністю їх з Наталі. Тож тут можна було спокійно вкласти не дуже буйну Ілону. Але це бувало вкрай рідко. Лише одиничні випадки, коли та приходила від подруг в не дуже порядному настрої.

І от сьогодні вона знову буде в старих, добрих друзів. І можливо навіть лишиться ночувати. Бо прийти і дивитися на кислу фізіономію Дімки вона аж ніяк не мала бажання. Тай нюхом чула, що буде скандаль.

Діма вже кілька разів навіть пробував завести якусь розмову про це. Але наявність збоку мами і часті відвідини брата, мали аргумент. Бо Олена відразу пояснила зятьку, що вразі чого – визве «наряд». Ну а так як керівник тих «бравих молодців» її троюрідний брат, то розбиратися з «нетверезим дебоширом» ніхто точно не буде.

Ілона йшла вулицею. В голові одна за одною просувалися різні думки. Ну от як виходить, що вона мала би зараз сидіти вдома і радіти сімейній ідилії, а не плисти на другий кінець міста. І це  кращому разі. Бо Наталі принаймні їй не дозволяє нічого приймати. Ось вона – справжня подруга. І на відміну від інших, псевдо подружок, вміє холоднокровно вислухати і заспокоїти.

«Навіть якось незручно, що так все виходить. – думала Ілона. – Треба би було хоч раз запросити їх до себе. Ну але як? Там Діма сидить. Боже, як же він мене дістав. І що  цим всім поробити, сама не знаю. Бо і соромно нарешті».

Але чим ближче вона підходила до дому Влада, тим сильніше забувалася ця думка. Щось інше, зовсім ніше брало гору. І вона відкрила хвіртку і пройшла на подвір’я.