Читати книгу - "Смерть у кредит"

Зі своїх походів я приносив газети та різні дотепи… А ще вошей, що було неприємно… Сам не знаю, як їх підчепив… Довелося вживати спеціальну мазь… Воші на «пляжі» перед «Амбіґю» були справжнім прокляттям… Особливо збирачі недопалків, що тинялися на терасах, були просто нафаршировані ними… Вони разом їздили за маззю в Сен-Луї… Потім разом ішли «мазати»…

Як зараз бачу свій солом'яний бриль, міцне канотьє… він весь час був у мене в руці й важив цілий кілограм… Він мав прослужити мені два роки, а, по можливості, й три… Я носив його до армії, тобто до дванадцятого класу. Свій комірець я знімав дедалі частіше, він залишав на шиї моторошний багряно-червоний слід… У той час всі чоловіки до самої смерти мали червону борозну довкола шиї. Це виглядало як магічний знак.

Обговоривши оголошення та запрошення на роботу, всі накидалися на спортивні колонки, де повідомлялося, що на стадіоні «Буффало» всі шість днів змагатимуться Морен та загальний улюбленець Фабер… Завсідники «Лонґшана» та кінних перегонів ховалися в протилежному кутку… Дівчата з шинку ходили туди-сюди… Ми їх не цікавили, у них були свої справи… З нами, збіговиськом жалюгідних нероб, можна було хіба що іноді погомоніти…

Саме тоді з'явилися перші автобуси, знамениті «Мадлен-Бастилія», з відкритим нижнім салоном, на цьому місці, піднімаючись рампою, вони докладали всю свою силу, всю вибухову енергію… То було першокласне видовище, справжня вакханалія! Біля Порт Сен-Мартен вони випльовували всю киплячу воду. Пасажири, що їхали на балконі, брали участь у видовищі… То було дуже сміливо. Машина ризикувала перекинутися через те, що вони збуджено перевішувалися на одну сторону… Вони чіплялися за оббивку, за стійки, за сидіння, за балконні поручні… видавали урочисті вигуки… Коней було переможено, це було видно… Тепер кіньми зможуть їздити лише по бічних вулицях… Дядько Едуар завжди про це говорив… Таким чином перед «Амбіґю» ось так, між п'ятою та сьомою годиною, я спостерігав, як насувається прогрес… але мені, як завжди, там не було місця… Я весь час вертався додому своїми ногами… Я ніяк не міг знайти господаря, щоб почати все спочатку… Як учень я їм не підходив, я вже вийшов з того віку… А для службовця був ще надто молодий… Я був у несприятливому віці… та навіть якби я добре говорив англійською, було б те ж саме!.. Їм це було не потрібно! Іноземні мови могли знадобитися лише у великих крамницях. А там новачків не брали!.. Як не крути, а все було коту під хвіст!.. Хоч на вуха встань!.. Усе марно!..

Поступово, дуже обережно, я почав ділитися з матір'ю думками, які навідували мене, про те, що мої перспективи не такі вже й райдужні… Але переконати її було неможливо… Тепер вона будувала інші плани, що стосувалися лише її, вона збиралася створити нове підприємство, набагато вигідніше. Їй давно вже муляло, а тепер вона нарешті зважилася!.. «Знаєш, мій любий, я поки не розповідатиму про це твоєму батькові, тримай усе це при собі… Я не хотіла б його розчаровувати, бідолаху!.. Він і так страждає, коли бачить, які ми нещасні… Але, між нами, Фердінане, я думаю, що наша бідна крамниця… Тсс! Тсс! Тсс!.. Вона не зможе більше піднятися… Гм! Гм! я боюся гіршого, ти знаєш!.. Це справа вирішена!.. З нашими мереживами ми вже не можемо витримувати конкуренцію!.. Твій батько не годен цього усвідомити. Він не має з цим справи, як я, щодень… І слава Богу! Тепер, щоб мати відповідний вибір, нам потрібно товару не на кілька сотень, а вже на тисячі й мільйони франків! Де ж узяти такі статки? Звідки взяти кредит, Боже мій? Усе це під силу лише великим підприємцям! З велетенським штатом!.. Наша крамничка, як бачиш, приречена!.. Це питання лише кількох років… А може й місяців!.. Опиратися безглуздо… Великі універмаги розчавлять нас… Я вже давно бачу, як це насувається… З часів Кароліни… ставало все гірше й гірше… це не вчора почалося! Мертві сезони йдуть один за одним… і з кожним роком усе частіше… Вони стають дедалі довшими… Та й я, ти знаєш, мій хлопчику… не скажеш, що мені бракує енергії!.. Ми маємо якось викрутитися!.. Ось що я спробую зробити, щойно мені стане краще… як тільки зможу встати на ноги. Тоді я одразу буду шукати роботу у великому магазині… Мені не важко буде її знайти!.. Вони знають мене давно!.. Знають, як я борюся! Мужности мені не позичати… Вони знають, що ми, твій батько і я, люди бездоганні… нам можна довіряти… що завгодно!.. Це я можу тобі точно сказати… Марескаль!.. Батай!.. Рубік!.. Вони знають мене ще з часів Бабусі!.. Я не початківець у цій справі… Вони знають мене вже тридцять років, усе життя я була продавщицею та комерсанткою… Мені не важко буде знайти… Нічиїх рекомендацій мені не треба… Я не люблю працювати на інших… Та наразі вибору немає… Твій батько нічого не запідозрить… абсолютно… Я скажу йому, що йду до покупниці… Він побачить у цьому лише мій ентузіазм!.. Я буду йти, як звичайно, і завжди повертатимуся вчасно… Йому, бідоласі, було б соромно бачити, що я працюю в інших… Він був би принижений, неборака… Я хочу позбавити його від усього цього!.. Будь-якою ціною!.. Він би цього не витримав!.. Я не змогла б його втішити!.. його дружина служить у інших!.. Боже мій!.. Навіть те, що я працювала у Кароліни, на нього погано діяло… Зрештою, він ні про що не здогадається!.. Я буду ходити один день однією вулицею, другий день — іншою… це буде не так уже й складно… але таки краще, ніж ця постійна непевність!.. Гидке балансування, від якого ми гинемо!.. Постійні зусилля!.. Потрібно всюди затикати діри! Це справжнє пекло, зрештою! Ми заплатимо за це власною шкурою! У нас буде набагато менше клопотів! Платити тут! Платити там! Скільки можна! Який жах! Нескінченна мука… У нас буде невеликий, але постійний дохід… Більше не буде різких коливань! Кошмарів! Ось чого нам не вистачало! Завжди!.. Чогось надійного! Гірше не буде, ніж усі ці двадцять років! Постійне відбріхування! Боже мій! Вічна гонитва за сотнею су, а покупниці ніколи не платять! Тільки одну дірку заткнули, з'являється інша!.. О! Незалежність — це чудово! Я завжди цінувала її, моя мати теж! Але я не можу більше… Все у нас буде добре, ти побачиш, якщо ми візьмемося за це разом, ми одразу зможемо звести кінці з кінцями!.. Буде