Читати книгу - "Смерть у кредит"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Перед поверненням у Пасаж після безплідних тривалих походів по поверхах та кварталах я мусив якось збадьоритися, щоб за обідом виглядати не надто пригніченим… Геть нічого не клеїлося. Мої старі ніколи б не пережили, ніколи б не змирилися, не змогли б збагнути того… що мені не вистачало віри та ентузіазму… Вони б цього не стерпіли… Я не мав права на скарги!.. Співчуття та драми — це щось зовсім особливе. Тільки для моїх батьків… Діти — завжди хулігани, бандити, невдячні безвідповідальні покидьки!.. Будь-яка моя скарга діяла на них, як червона ганчірка… Це розцінювалось як богохульство! Огидне клятвопорушення!..
«Що ти кажеш? Ах ти, шмаркате лайно! Ну й нахабство!» Переді мною була найкраща пора — молодість, то хіба можна викидати такі коники? Ах! просто нечувано! Ах! диявольське нахабство! Ох! ну й безсоромність! Господи Боже мій! Адже у мене все було попереду! всі радощі життя! І я смів нарікати на свою долю! на свої нікчемні негаразди! Ох! Нікчема! Яке вбивче нахабство! Повна безсоромність! Немислима зіпсутість! Вони готові були стерти мене в порох, аби я взяв свої слова назад! І нога, і абсцес, і всі страждання було забуто!.. Моя мати одразу ж випростовувалася! «Нещасний! Ану негайно! Пришелепкуватий, безсердечний лобур! Візьми назад свої образливі слова…»
Я послухався. Я, на відміну від них, не дуже добре розумів, у чому полягає блаженство молодости… Вони б точно прибили мене, якби я не поступився… Варто було мені висловити хоч найменший сумнів чи щось сказати в зневажливому тоні, як вони цілковито втрачали самовладання… Вони б воліли краще бачити мене в домовині, ніж чути, як я оскверняю та відкидаю дари Неба. У відповідь на будь-яке поривання з мого боку очі моєї матері починали випромінювати обурення і жах! Вона ладна була запустити мені в довбешку будь-який предмет, що опинився під рукою… якби я і далі наполягав на своєму… Я мав право лише радіти та дякувати! Я був народжений під щасливою зіркою! яке щастя! Ось мої батьки — інша справа! От на них якраз постійно чигали різні біди й трагедії… А я був лише безсловесною скотиною. Тихо! Неймовірний тягар для родини!.. Я мав лише підкорятися… та мовчати! Аби вони забули про всі мої помилки та мерзенні схильності!.. Засмучувалися лише вони! Співчувати мали лише їм! Лише вони знали, що таке життя! Лише вони мали чутливу душу! Ну хто жахливо страждав? від таких жахливих умов? від примх долі?.. Тільки вони! Лише вони завжди та скрізь були самі! Вони не хотіли, щоб я в це втручався, не могли допустити навіть думки про те, що я їм допомагаю… що я до цього хоч якось причетний… Це був лише їхній привілей! Я вважав це вкрай несправедливим. Ми більше не могли порозумітися.
* * *
Вони могли скільки завгодно говорити та лаятися, я залишався при своїх переконаннях… Я теж вважав себе жертвою в усіх відношеннях! Сидячи на сходинках «Амбіґю», якраз там, де «Валлас», я щораз приходив до того ж висновку… Це було очевидно!..
Іноді, коли я вже вважав, що день втрачено, тоді відмовлявся від пошуків місця й просто тинявся вулицями… Викурював тонку сиґарету… балакав з іншими пациками, місцевими волоцюгами, які завжди мали купу корисних новин і пліток… Вони не скупилися на поради… Вони читали всі оголошення, всі афішки й знали про всі вакансії та всі місця для статистів… Серед них був навіть татуювальник, який також підстригав собак… Найкращі низькопробні професії… Ле-Аль, Ла-Віллетт, Берсі… Вони були брудні, як сажотруси, зашмульгані, вошиві… Всі вони вигадували різні небилиці до такої міри, що це здавалося манією! Вони постійно шахраювали, намагалися вас обмахлювати і зі шкури пнулися, розповідаючи про свої зв'язки… перемоги… та успіхи… Про всі пережиті пригоди… Меж для брехні не існувало… Розбіжності усувалися за допомогою ножа, а іноді в каналі Сен-Мартен… постійно згадувався чийсь знаменитий кузен, колишній головний радник… Вони корчили з себе казна що! Навіть «Сандвічі», найбільші диваки… трималися за деякі епізоди свого життя, насміхатися над якими було не слід… Роман штовхає на злочин дужче, ніж алкоголь… У багатьох уже нічим було жувати, вони були наскрізь трухляві, підсліпуваті… А у деяких випирали черевця… Незабаром і я так виглядатиму, думав я собі…
До шостої години вечора я, зазвичай, закінчував свої спроби… На день цілком достатньо!.. Для відпочинку місце було сприятливе, справжній пляж… Я давав відпочинок ногам… У «Амбіґю» на своєрідному пляжі збиралися всі доходяги, виснажені до межі, а також ті, хто лінувався блукати спекою, а волів ліпше випити за майбутній успіх. Я добре їх розумів… Уздовж усього театру під каштанами… Тяглася решітка, на яку вішали мотлох… Усі зручно розсідалися і передавали один одному пляшки пива… Білу шинку, що була тоді «в моді», й часник, і шмурдяк, і сир.
…На сходах та щаблях влаштовувалася ціла Академія… Найстрокатіша публіка… Але все це я вже бачив… ще коли працював у Ґорложа… Тут були шмаркаті сутенери та солідні аґенти… пройдисвіти всіх ґатунків… і ті, хто трохи підробляв інформаторами в Поліцейському управлінні. Вони різалися в карти… Там завжди було два або три «букмекери», які намагалися впіймати щастя… Були дуже літні комівояжери, що тягали коробки зі зразками нікому не потрібних товарів… Були шмаркачі, ще занадто зелені, щоб вештатися по Булонському лісі… Один молодик, який ошивався там щодня, спеціалізувався на громадських пісуарах, заодно він підбирав там хлібні шкоринки на ґратах… він розповідав про свої пригоди… У нього був знайомий старий єврей, ковбасник з вулиці Архівів, теж пристрасний любитель… Вони пожирали їх разом… Одного разу вони влипли… Він не з'являвся два місяці… А коли повернувся, його годі було впізнати… Аґенти його так обробили, що він потрапив до лікарні… Ця прочуханка його цілковито змінила… Він став просто зовсім інший… Голос у нього перемінився на бас. Він відпустив бороду… І більше не хотів їсти різне лайно.
Там ще з'являлася звідниця, загалом доволі спокуслива. Вона вигулювала свою дочку, дівчинку в довгих червоних панчохах перед «Фолі Драматік»… Здається, це коштувало 20 монет… Я б теж не відмовився… Але в той час то було ціле багатство… У наш бік вони навіть не дивилися, такі вшиві телепні їм були не потрібні… Хоча ми й
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть у кредит», після закриття браузера.