Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

– Я про це не думала, – зізналась, витримавши паузу, достатню, аби і самій це зрозуміти.

– Не важко було здогадатись. В цьому місті діється якась дурня, а ти як завжди ломишся крізь хащі. А може там дракон?!

– Ой, облиш це, я тебе благаю. Які в дідька дракони?

– Справжнісінькі. До речі подейкують вже, що літав цієї ночі якийсь над містом.

– Ти серйозно? То напевно сплутали піщану бестію з драконом, – відмахнулась я.

– І ніс в лапах здобич – цнотливу юну дівчину, – продовжив Сен, незважаючи на мої слова.

– От саме цнотливу. Це свідки звідки знають вже? Самому не смішно з того?

– Пф… Як це звідки? Драконам тільки цнотлива потрібна, – Сен усміхнувся, але в мене навіть на скупу усмішку сил не вистачило. І він це досить вчасно зрозумів. – Пробач. Не час для жартів. Але щодо дракона над Горенґвілем я не жартую. Кілька містян божаться, що бачили його цієї ночі.

– Угу… а ще богів, демонів… кого ще там? Треба заборонити продавати гном’ячі сльози під вечір, – я зітхнула та знову повернулась до теми, котра мені була важливішою. – Сен, але ж ми з тобою помітили б, якби Петренс був… не таким, небезпечним. Ми ж його знали.

В очах слідчого майнуло щось таке… жалість мабуть, біль, розчарування, скорбота. Не знаю, як це ще назвати.

– Ми мало знаємо про близьких нам людей, Трісс. Іноді, вони можуть сильно дивувати.

Це так. І не так. З Роуз я вже помилилась. Не хочу так само помилитись з Петренсом.

– Можливо хтось його підставив… – припустила я.

Сенер задумався на мить, збирався вже щось відповісти, але двері відчинилась і от тепер вже на порозі стояв Кірай.

– Можна поцікавитись, хто тебе сюди взагалі впустив? – з якимось риком пролунало в палаті.

І я навіть дихати перестала, відчуваючи недобре.