Читати книгу - "Салимове Лігво"

На другій трасі він побачив, як Стрейкер його зв’язує і йде геть. Він побачив себе спутаним на підлозі, побачив, як мерхне світло, як геть шаленим стає його борсання (залишаючись таким само марним), і почув зрештою на сходах мірні кроки того, хто у мільйон разів гірший за Стрейкера.

На третій трасі Марк побачив себе, як він використовує той трюк, про який читав минулого літа в одній книжці про Гудіні. Гудіні був знаменитим магом, який вибирався з тюремних камер, з обмотаних ланцюгами ящиків, з дорожніх скринь, у яких його з пароплава скидали в річку. Він умів звільнятися з пут, з поліцейських кайданків і з китайських пасток для пальців. І зокрема, у тій книжці розповідалося, як він це робив: поки хтось охочий із публіки його зв’язував, він стискав кулаки, напружуючи руки, і затримував подих. Треба також напружувати стегна, і передпліччя, і м’язи шиї. Якщо м’язи великі, ви отримуєте невеличкий люфт, коли їх розслабите. Потім трюк полягає в тому, щоб цілком розслабитися і звільнятись повільно і впевнено, у жодному разі не дозволяючи паніці себе підганяти. Потроху-помалу ваше тіло дарує вам піт для змащення й це також допомагає. У книжці все виглядало дуже легким.

— Поверніться, — сказав Стрейкер. — Зараз я вас зв’я­жу. Поки я вас зв’язую, не рухатись. Якщо ворухнетеся, я оцим, — він вихнув великим пальцем, немов голосуючий автостопер, — вийму вам око. Ви зрозуміли?

Марк кивнув. Він набрав повні груди повітря і затримав дихання та напружив усі свої м’язи.

Стрейкер перекинув моток линви через одну з балок.

— Лягайте, — наказав він.

Марк ліг.

Той схрестив Маркові руки в нього за спиною і туго стягнув їх линвою. Зробив петлю, накинув її Марку на шию і зав’язав її на зашморг.

— Вас, юний містере, прив’язано саме до тієї балки, з якої друг і запоручник мого Пана в цій країні колись повісив себе. Вас це підлещує?

Марк щось мукнув і Стрейкер засміявся. Він провів линву Марку через промежину, і той застогнав, коли Стрейкер брутальним посмиком підтяг слабину.

Він посміювався з монструозною добродушністю:

— Так боляче вашим коштовностям? Їм ще недовго залишилось. У вас попереду доволі аскетичне життя, хлопчику мій — довге, довге життя.

Він стягнув линвою напружені стегна Марка, зробив тугий вузол, стягнув коліна, а потім стягнув і кісточки. Марку вже край як хотілося дихати, але він уперто тримався.

— Ви тремтите, юний містере, — глузливо промовив Стрейкер. — Все ваше тіло зараз у маленьких міцних вузликах. Плоть у вас побіліла, але вона — стане ще білішою! Вам не треба аж так боятися. Мій Пан спроможний на доброту. Саме тут його дуже люблять, у вашому місті. Буде лише маленьке коль, як лікарською голкою, а далі солодка втіха. А згодом вас випустять на волю. Ви підете провідати вашого батька й матір, так? Ви провідаєте їх, коли вони спатимуть.

Він підвівся і благодушно подивився долі, на Марка:

— Зараз я кажу вам: прощавайте ненадовго, юний містере. Належить створити затишні умови вашій супутниці. Коли ми побачимося знову, я вам більше подобатимусь.

Він вийшов, затріснувши за собою двері. У замку пробряжчав ключ. А коли його ноги пішли вниз по сходах, Марк з глибоким, конвульсивним зітханням випустив повітря і розслабив м’язи.

Пута на ньому послабшали — трішечки.

Він лежав нерухомо, опановуючи себе. Його розум досі ширяв з тією надприродною, запаморочливою швидкістю. Зі свого місця він дивився понад здутою, нерівною підлогою на голе залізне ліжко. Бачив стіну за ним. У тій частині шпалери зі стіни було зідрано, вони лежали під ліжком, наче скинута зміїна шкіра. Марк зосередився на маленькій ділянці стіни і пильно в неї вдивлявся. Все інше він змив геть зі свого розуму. У тій книжці про Гудіні було написано, що надзвичайно важливою є концентрація. Жодного страху чи бодай крихти паніки не можна собі дозволяти. Тіло мусить бути цілком розслабленим. І звільнення мусить відбутися в розумі ще до того, як ти бодай пальцем поворухнеш. Кожен крок мусить існувати детально в розумі.

Він дивився на ту стіну, а хвилини минали.

Стіна була білою й бугристою, як старий екран у кіноте­атрі драйв-ін. Врешті-решт, коли його тіло розслабилося до свого максимально можливого рівня, він почав бачити там проєкцію самого себе: маленький хлопчик у синій майці і джинсах «Лівайс». Той хлопчик лежав на боці, руки зведені за спиною, зап’ястя примостились на попереку, понад сідницями. Шию охоплює петля, і будь-які зайві рухи невмолимо затягуватимуть той ковзкий зашморговий вузол, допоки повітря не перекриється достатньо, щоб затьмарити мозок.

Він дивився на стіну.

Хлопчик там почав обережно ворушитись, хоча сам Марк лежав абсолютно недвижно. Він захоплено спостерігав за всіма рухами цього симулякру. Він досяг того рівня концентрації, що необхідний індійським факірам і йогам, які здатні цілими днями споглядати пальці власних ніг або кінчики носів, досяг стану певних медіумів, котрі в безпам’ятному стані змушують виснути в повітрі столи або пускають з носа, з рота, з кінчиків пальців довгі струменці ектоплазми. Його стан був близьким до піднесеного надхнення. Він не думав про Стрейкера чи згасаюче світло дня. Відтепер він не бачив ні шерехатої підлоги, ні залізного ліжка, ба навіть і самої стіни. Він бачив тільки того хлопчика, ідеальну фігурку, яка взялася виконувати делікатний танок ретельно контрольованих м’язів.

Він дивився на стіну.

І нарешті сам почав крутити зап’ястками на півоберта, назустріч один одному. Його великі пальці торкались боками на межі кожного півоберта. Жодні інші м’язи, окрім тих, що в нижній частині передпліччя, не рухалися. Він не поспішав. Він дивився на стіну.

Коли крізь пори почав спливати піт, його зап’ястки почали крутитись вільніше. Півоберти перетворилися на трьохчвертні. На межі кожного стикалися спинки його п’ястей. Пута, які їх тримали, ще на дрібку послабшали.

Він зупинився.

Минула якась мить, і далі він почав згинати великі пальці до долонь, а іншими, стискаючи їх разом, рухати з вивертом. Його обличчя залишалося абсолютно безвиразним — незворушним обличчям манекена з універмагу.

Минуло п’ять хвилин. Тепер його руки потіли щедро. Надзвичайний рівень його концентрації привів Марка до часткового контролю над власною симпатичною нервовою системою — ще один інструмент йогів і факірів — і він, сам того несвідомий, отримав певний контроль над деякими мимовільними функціями свого тіла. З пор почало точитися більше поту, ніж могли б спричинити його обережні рухи. Руки стали мов наолієні. Краплі падали йому з лоба, роблячи темним білий пил на підлозі.

Він почав рухати руками вгору-вниз, як поршнями, тепер використовуючи і біцепси, і м’язи спини. Зашморг трохи затягнувся, але Марк відчув, що одна з петель, які утримували зап’ястя, почала сповзати нижче, йому на праву долоню. Тепер вона ліпилася тільки до животка його великого пальця, і це було все. Збудження пронизало Марка, і він враз зупинився, поки ця емоція не минеться повністю. Коли вона вщухла, він почав знову. Вгору-вниз. Вгору-вниз. Вгору-вниз. З кожним разом він здобував одну восьму дюйма. І раптом, разюче, його права рука стала вільною.

Він залишив її, де була, лише згинаючи. Коли він упевнився, що ця