Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ти чого така зла? Яка муха тебе вкусила? – здивовано повернулась до неї Оля.
- День народження Дмитра накрився. Я маю зробити звіт, - похмуро відповіла Ліна, дивлячись в свій монітор.
- Ти ж відпросилася в Юріївни. Вона що, передумала? – не могла нічого второпати колега.
- Звіт нагло знадобився одному придурку, - бурчала Ліна.
- Розумію. В такій ситуації будь-хто буде придурком, - хмикнула Оля і за хвилину запропонувала допомогу. – Можливо я можу зробити той звіт, щоб ти змогла потрапити до Дмитра.
В душі на мить загорівся вогник надії, але подальші роздуми над пропозицією дівчини привели до висновку, що нічого з цього не вийде. Не вигорить. Ліна прекрасно розуміла, що він вимагатиме звіт саме від неї. Ідіот, придурок, козел і як же вона його ненавидить!!! За своєю вселенською злістю вона і не помітила коли і як перед нею опинився Дмитро:
- Ти готова? – дивився на її спантеличене обличчя.
- Навіть не помітила, як ти прийшов, - спам’яталась дівчина і застогнала, болісно скривившись. – На жаль, мусиш їхати без мене. Я повинна негайно робити звіт.
- Це ще що за заявочки?! – тепер черга торопіти була за Дмитром.
- Вищому керівництву несподівано і негайно знадобився звіт. Маю його зробити до восьмої вечора, - простогнала Ліна з вимученим виглядом.
- Блін, - відкинув голову назад хлопець. – І ніяк? Без варіантів?
Ліна міцніше стиснула губи і заперечно захитала головою.
- Прокляття, - вилаявся хлопець і з надією, співчутливо додав. – Можливо ти швидше справишся і я по тебе приїду, але зараз мушу іти.
- Так, звісно. Там видно буде, - закивала дівчина, слабо посміхнувшись. – І я постараюсь.
Дмитро нахилився, поцілував її в щоку і підбадьорливо підморгнувши, вийшов.
Зробити клятий звіт швидше, ба навіть вчасно, не вдалося. Всесвіт був явно не на стороні дівчини. Програма постійно підвисала, а якщо і працювала, то злість відігравала свою роль: все «валилося з рук» і доводилося періодично виправляти свої помилки. Коли Ліна врешті завершила роботу на годиннику була уже майже дев’ята.
- Гм...може паскудник уже пішов додому і не дочекався. Завтра мене попруть, - роздумувала вголос дівчина, але потім знизала плечима і додала сама до себе. – Ну і хай. Можливо це і на краще – ніхто на нервах не гратиме.
Вона підвелася і пішла все ж перевірити чи той негідник на місці. Двері його кабінету були відчинені і Ліна обережно заглянула в середину. За столом нікого не було, але перевівши погляд в бік, вона побачила, що Вадим стоїть перед панорамним вікном і дивиться на нічне місто. Дівчина вже без зайвої обережності зайшла до середини і демонстративно кинула ненависний звіт на його стіл. Чоловік злегка повернув голову в бік свого робочого місця:
- Ти спізнилася, - сказав сухо.
- Тоді організуй фірмі краще операційне забезпечення, - зло фиркнула Ліна.
Вадим знову вернув увагу до вікна. Їй би піти негайно від гріха подалі, але вона не стрималася і роздратовано запитала:
- Ти навіть не глянеш цей звіт? Тобі ж він так терміново потрібен був.
Чоловік відійшов від вікна і наблизився до свого столу, але звіту в руки так і не взяв.
- Перегляну завтра, коли буде вільна хвилина, - він просто нахилився над ноутбуком і зосередив увагу на його моніторі щось, очевидно, читаючи.
Злість дівчини виходила на нові рівні. Вона скипіла:
- Коли буде вільна хвилина?!!! То я спокійно могла зробити його завтра?!
- Я казав тобі, що такі моменти не твої турботи, - ліниво підняв погляд від монітора і глянув на неї. – Твій обов’язок, як підлеглої, виконувати накази керівника без обговорень.
Дівчину всю трясло від злості. Вони стояли одне навпроти одного. Холодні, крижані, сапфірові очі і протиставлені розлючені, палаючі ненавистю і люттю карі.
- Мені на тебе шкода дивитися, - врешті заговорила Ліна, беручи себе в руки і зневажливо-холодно додала. – Хотілось би тебе образити, але природа це вже зробила за мене.
Ліна розвернулась, щоб піти врешті геть з цього ненависного кабінету, чи точніше сказати – від ненависної компанії.
- В тебе з’явилася методичка з образливих фраз? – почула його зверхньо-єхидну посмішку, але потім несподівано він змінив тон на спокійніший. – До речі, пізно вже. Давай я тебе підвезу додому.
Ліна зупинилась біля дверей, повільно розвернулась і, звузивши очі в недоброму жесті, тихо відповіла:
- Я краще всю дорогу додому боса по битому склу піду, ніж сяду до тебе в машину, - і не гаючи більше ні секунди, розвернулася і вийшла з кабінету.
Опинившись в себе на поверсі, Ліна вже збиралась зайти в кабінет, забрати речі і податись додому (на святкування іти було вже пізно та й, зрештою, бажання зовсім зникло), але біля дверей зупинилася і глянула в бік кімнати відпочинку.
Там є столові прибори...
За кілька хвилин Ліна спускалася в ліфті на паркінг, сподіваючись, що Вадим ще не встиг поїхати.
Вона пройшла до потрібного їй паркувального місця. Шикарний BMW стояв на своєму місці.
«Прекрасно» - подумала дівчина, підступно посміхнувшись і з усієї сили засадила гострим ножем в колесо.
- Ой, а як же це так сталось... – схопилась за обличчя і вдавано забідкалась Ліна та, наче ненароком, протягнула гострим кінцем ножа вздовж всього боку автомобіля.
Ліна заховала знаряддя помсти у сумку і з виразом абсолютного вдоволення поспішила з паркінгу на вихід. За пів години, сидячи в таксі по дорозі додому, Ліна відчула в сумці вібрацію телефона. Вона витягла його і побачила вхідне повідомлення: «Сука!!!». Дівчина задоволена собою щасливо видихнула і перейменувала контакт на «Козел» та широко посміхаючись на все обличчя (наче той Грінч в мультфільмі) заховала телефон в сумку.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всі барви неба, Хелена Власенко», після закриття браузера.