Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

– Економка священика?

– Так.

– Третій будинок за крамницею, той із зеленими віконницями. Її теж допитають?

– Я туди не у справах.

– Тільки не кажи, що дізнався від мене.

– Не хочеш її розлютити?

– Кажуть, що вона панує у Вниках.

– А вона і дійсно править?

Шрам знизав плечима.

– Сам спитай.

Він розвернувся на місці і пішов у напрямку, звідки щойно виїхала поліцейська машина.

Косма рушив у протилежний бік, проминув крамницю і помітив дім господині пароха. Гарний, охайний будиночок з ремонтом, з характерними зеленими віконницями. Люцина стояла перед дверима й

дивилася на нього не надто доброзичливо. Незважаючи на це, він сміливо зайшов на подвір’я, відчинивши

дерев’яні ворота кольору соковитої зелені.

– Добрий вечір, пані Люцино.

– Добрий? Ви, мабуть, глузуєте.

– Так ви вже чули?

– Це чули всі Вники. Коли поліція приходить допитувати пароха і костельного, як можна не знати?

Це пан знайшов його, так?

– Новини поширюються швидко.

– Люди люблять знати. Ви ж теж прийшли про щось дізнатися. Про того молодого священика, що ви

сказали за обідом?

– Так. Поговоримо?

– А чому ні? Пропав молодий чоловік, люди хвилюються, чиясь мати, мабуть, ночами очі плаче.

Якби я могла допомогти, то з радістю. Давайте тільки не будемо тут стояти, у мене за хатою є лавочка, запрошую. Я вечерю для пароха я заздалегідь приготувала, тож ми можемо посидіти разом.

Вони зайшли за будинок, де Косма побачив справжню сільську базу відпочинку, мрію кожного

міського жителя. Дерев'яна альтанка з цегляним мангалом, столом і лавками, гамаком і навіть гойдалкою і

батутом для дітей.

– Син іноді приїжджає з Вроцлава з онуками, – пояснила жінка, побачивши здивування

поліцейського. – Твердо вирішив мати, як він каже, зону відпочинку. Власне, це був не він, а та його

співмешканка. – Тон голосу Люцини чітко повідомляв про її ставлення до партнерки сина. – Без шлюбу

живуть, добре, що дітей похрестили. В церкві з'являться, мабуть, тільки на моєму похороні.

Вони сиділи під альтанкою, яка захищала лавки від дощу. Обличчя Люцини, яке Косма запам'ятав з

першого дня свого перебування у Вниках, трохи пом'якшало, наче вона власне для пароха надягала маску

впевненої й лютої жінки, готової на все.

-– Не бажаєте чогось напитися? Також є пиріг з ревенем.

– Не треба, дякую.

– Ну, я не знаю, пан, мабуть, на кухні Валясякової довго не протримається.

– Вона готує цілком непогано.

– Пан милий. Але ж навіть мила брехня є таким же гріхом, як і паскудне

Жінка встала і на мить зникла в хаті. Повернулася з плетеним кошиком, з якого витягла півлітрову

пляшку наливки, пиріг з ревенем, блюдця, келишки й виделки.

– Таке життя в селі мені подобається, – сказав Косма.

Пиріг вийшов смачним, кисленьким із солодкою крихтою. Настоянка з айви, хоч і терпкувата, але

ідеально підійшла до десерту.

– Яке там село, корів майже ні в кого немає, курей і качок не знайдеш. Сараї перебудували на

гаражі, а курники — на майстерні. Але я розумію, про що ви говорите, коли народився Морицій, мій перший

онук, я поїхала до сина у Вроцлав, щоб трохи допомогти з дитиною. Так, Морицій, бо та чучундра не

дозволяє його інакше називати Маврись чи Марцись, зменшувально, як то дитинку, бо це, мовляв, шкідливо. Воно ж прочитало кілька розумних книг і тепер стало великим експертом. Сама вона фотографує і

викладає в інтернет, мабуть, і поважання має, а мій Войтусь пелюшки міняв, щоб їй ручкам не пошкодило і

кігті не відпали. Не варто й говорити.

– Світ швидко змінюється, – сказав Косма, щоб підтримати розмову.

– Він завжди змінювався, але зараз це надто швидко. І я вам скажу з того Вроцлава, так я втекла

швидше, ніж диявол від свяченої води. Великі багатоквартирні будинки, подвійні двері, скрізь темно, сусіди

навіть "доброго дня" не скажуть. Син встає вдосвіта, йде на роботу і повертається, коли на вулиці вже темно.

94

Що-небудь в рота закине і спить. У неділю замість відпочинку він проводить час перед комп’ютером, надолужуючи прогаяне. Сину, кажу йому, ти втомишся, будеш працювати до смерті. А йому як горохом об

стінку, а та його пройда тільки ходить і кігті пиляє. Добре попрацювати, але й відпочити, вийти на вулицю, випити наливки, поїсти щось з друзями, іноді прийняти гостей, іноді сходити в гості. Добре слово сказати, іноді почути його. Тому мене дивує, що Ядзя Валясякова їде до доньки в місто. Зачахне вона там, ой засохне.

– Вона каже, що донька подбає про неї.

Люцина сумно кивнула. Знову наповнила келишки.

– У неї хороша дочка, дорога дитина. Але так переїжджати на старість — все одно, що зловити лева

в Африці й посадити його в клітку в зоопарку. У нього буде все, але насправді нічого з того, що