Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

— Відчиніть браму! Відчиніть!

Хапаю її і торсаю… кричу їй:

— Відчиніть браму! Відчиніть!

Можу її торсати, смикати, вона терпить…

— Докторе! докторе!

Плаче… Лілі теж плаче… чому плачуть?..

— Ох! Ах! Він пити хоче, докторе! пити хоче!

Це нищівно, це пранцювато! Так не розумітися в речах! у вікно їх викинути обох! Лілі! і церберку!.. і пса! і хазяйку!.. і всіх скигліїв! усе сало! геть надвір!.. під фосфор! мене першого! для початку! й інших!.. для прикладу! притьмом! я перший! кров чотирнадцятого! штурм млина! що, пити хоче? мистець заспраг!

— Стривай, малятку!

Я дедалі шалію! Удар занадто болючий!.. Життя вже не рахується! Лілі, церберка бачать, що я вже не жартую!.. хапаються за мене, мало не душать! справді! злякалися, що я таки залізу на вітряк! застрибну! заберу Жюля! кусають мене!.. барадрум! нас відкидає від вікна!.. штовхає назад! у коридор!.. приплющує до стінки! на мені Лілі, на мені консьєржка!.. Лілі стискує мене стегнами… у неї сильні стегна! стискує мені шию… «хррра!» задихаюся…

— Лишайся тут, любий! лишайся тут! не йдіть туди, докторе!

Це їхнє гасло: «нікуди не йти»?.. «спи, Андре!»… А хто піде, якщо всі тут сидітимуть? Андре? Так на ньому тримається буфет! на мені стінка і пес тримаються… консьєржка, Лілі котяться по мені… знову перекидаються! кожен струс!.. вррранг! через мене перекочуються… мов пакунки… знову!.. зударяються!

— Не йдіть, докторе! Не йди, Фердінане!

Гримить, шинкує, кидає, перевертає!.. а у них тільки про Жюля думка!.. зараз піду по нього, гномика! мистця, хтивця всім любого! він у мене далеко полетить! Родину Лютрі наздожене!

— Ви збожеволіли, докторе, збожеволіли!

Це вона мені гикає впритул!.. її враження про мене: знавіснів!.. брррум! знову кинуло! усіх трьох! перетасувало, приплющило до стінки… майже біля виходу… майже надворі… добрих метрів на п'ять кинуло… бенгальські вогні прямо в вічі!.. удари по сітківці! значно болючіші, гостріші від усіх забиттів оці кидання! туди! сюди! до кісток! у стінки, у столи, у шафи… кажу як знавець! такі осліплення з такої відстані впритул, це невимовно!.. свідомість навтьоки! ви вже не ви… лиш зблиск! стрибаю до Туанон, ніби збоку себе бачу, нарешті висмикую її з-під столу! тікаю! її з собою! викрадення! покидаю там Лілі й собак!.. уявляєте собі розпад, зміну вдачі від одного лиш зблиску прямо в очі! втрата волі! нестяма! мов старий сатир! від бенгальського зблиску! тільки! пуффф! «Це неймовірно» вигукнули б ви… та всяка маячня є неймовірною! а що, Потоп вам імовірний?.. отакої!.. а що потім?.. муки совісті? так? до біса!.. неповнолітня? ну то й що? під столом!.. засліплений її задком!

— Кнур! Кнур!

Брррунг! Брррам! чую! і що? коли все осипається, завалюється, усім привіт! це менше, ніж «одна хвилина чотири секунди», менше, ніж «дві секунди»!.. можу рушати! моя бентега!.. ні церберка, ні Лілі не дивляться… їм тільки одне: любий Жюль! щоб я не вискочив, не рвонув, не вистрибнув! щоб не скинув звідти «гівнюка-оцупка»! не закинув його на небо! попетляти гарними траєкторіями… захід! південь! північ!.. вздовж London Street!

Аби вони видобулися з-під столу! вони! гукнули б йому: «Заграй щось!» може, то був би Страшний Суд? флюгельгорн при ньому! хоч буря, хоч землетрус, хоч блискавка! на шию почепив… на ремінці! так що? що?.. моя черга посміятися!

— Що вас смішить?

— А те, що ми гарно потанцюємо! з буфетом! з квартирою! і з вашою пикою! омлетною! і з вітряком! полька мистця-скульптора, що побивається за піччю!

Та ба, я здаюся їй вар'ятом! та ба, вже посміятися не можна! трохи звеселитися!.. попустувати! попростувати!.. Брррум! небо осипається шматками! і крила! три крила!..

— Гей, мастодонте курячий! хропак!

Гукаю йому…

— Ні, не курячий, докторе! паперовий!

— Гай-гай, паперовий! полетить! згорить! і курятина теж!..

— Піраме, ходи сюди! сиди коло нас!

— До печі товстуна! але не Пірама!

Пригортаю Пірама! цілую… тільки в нього справжнє серце!.. скиглить за своєю шльондрочкою! плювати їй на пса! зарилася! зарилася!.. хазяєчка! радіймо! радіймо! ми всі з рогами! ригодон! брррум! нехай усе завалиться, це буде фантастично!

Авеню репається, вже підгорає!.. подавайте бомби! а тим розвага, тільки це й уміють літачки! тисячами й тисячами линуть понад морями, понад океанами, Букентаврами, Альпами, щоб скинути на нас усю вакханалію! а ті пломбіри-ескімо гикають їм навперейми!.. Грррик!.. Грррик!.. Хррра!.. літачки тупі й огидні… на нас! хай живе метро! хай живе Жоффрен!

А ті бридці під столом так і борсаються у власному лайні! ніколи не виборсаються! здушені, спечені, смердючі, так і здохнуть! Брррум!

— Сиди, Андре!

Цей теж не рушить!.. а в церберки тільки про Жюля думка, більш ні про кого, тривожиться за Жюля!..

— Бідненький Жюль!.. бідненький Жюль!

Він притягає громи, смерть… от вам жінки… був би впорав його у слушний час, притис би йому прутня у майстерні, тепер би не сидів на вітряку! армадами «Роял ейр форс» нас би не чавив!

— Бідненький Жюль!.. бідненький Жюль!

Лілі теж собі! зворушена Жюлем!

Але стривайте, як він туди виліз?.. не сам же?.. не по драбині ж?.. а руки в нього аж шкварчать… пальці іскряться… наелектризовані!..

— Мовчи, Піраме! мовчи!

Гавкає до своєї Туанон… щоб вилізла… він хоче… дурна собача вірність… я сто разів бачив, яка Туанон з ним злюка!.. повсякчас!.. по морді!.. бум бум!… повідком… ні за що… часто їх зустрічав неподалік… вона його виводила… навмисно його била при мені… «Не бий його! Дай спокій!» Скільки років Туанон?.. Одинадцять, знаю, я всіх їх лікував!.. усю родину… матір, тітку, батька, її… Туанон Мюрбат, чемна дівчинка!.. а у Пірама ніс поранений, зі шрамом, тріщиною, чутливе місце… доторкуюся носа, мацаю, тримаю в руці, отут…

— Нумо, Піраме, не скигли, дурнику!..

Але він до неї хоче, а не