Читати книгу - "Характерник і відьма, Галина Курдюмова"

Я знов почав вмовляти руду.

- Женю, ти не повинна зараз коритися Прокуді! Він не може тебе контролювати! Він не зробить тобі нічого лихого! Він помер!

Та дівчина продовжувала реготати.

- Насправді ти не зла, Женю! То все старий чаклун! Не піддавайся його чарам! Борися! Борися, Женю, з усіх сил, що є! Пам’ятай, що ти – людина! Ми допоможемо тобі і все буде добре!

У рудої аж сльози від сміху на очах виступили.

- Який же ж ти недолугий, Гришуню! – нарешті заговорила вона. – Який же ти телепень! Невже ти так нічого і не зрозумів?

- Про що ти, Женю? А давай ти заспокоїшся і довіришся мені, нам, Кудеярові…

- Ох, Гришуню, хіба ж можна бути таким наївним? Ти й досі не пізнаєш, з ким розмовляєш?

- Женю, про що ти мовиш?

- Гришуню-Гришуню… Ніякої Жені тут немає. Принаймні, я її не бачу. Женю, агов?  Де ти? Відгукнися! – Руда, явно, глузувала наді мною.

- Якщо ти хочеш помститися мені через те, що я з тобою порвав…

Руда знов зареготала.

- Досить! Це все – порожні розмови. І, якщо ти такий дурний, що й досі не розумієш, то доведеться тобі підказати, телепню.  Я – Прокуда!

- Що-о?..

Небо неначе впало на землю від цих слів. Невже Женька втратила глузд? Чаклун загинув… Він не може знаходитись тут…

- А ви гадали, що могутній чаклун, якому більше тисячі років, такий наївний, що не продумає усі варіанти і не забезпечить собі майбутнє? Я підозрював, що з відьмою може не вийти, що вона має сили, щоб знищити мене, і зарання підготував це молоде тіло рудої красуні для переселення. Коли блискавка спопелила моє попереднє вмістилище, мій дух просто перескочив у заздалегідь підготовлене житло. І це тіло мені подобається! Справді, досвіду бути жінкою я ще не мав, та це безцінний досвід і просто неймовірні відчуття! Вона така палка, така непосидюча, пристрасна і запальна! О, це буде цікаво! До того ж, те, що не вдалося зробити красеню-чоловікові, легко далось верткій дівчині! Я проник у серце спільноти характерників… Мене не те, що пропустили, мене ваші вартові самі під білі рученьки провели! Я сльозливо втерся в довіру… І мені повірили без вагань! Бачив, як мене, тобто, руденьку, жаліли! Я провів ритуал… ой, тепер слід казати «провела»… хи-хи! Так ось, я провела темний ритуал і полонила душу відьми! – руда потрясла скринькою. – Тепер я утоплю її у найглибшому океані, можливо навіть у Маріанській впадині, де вона знаходитиметься вічність, аж поки забуде, хто вона й звідки. Забуде про тебе, перевертню. А якщо й не забуде, то вибратись однаково не матиме змоги, бо з середини чарівну скриню не відчинити. А дістати з Маріанської впадини те, що туди впало неможливо, і навіть не буде можливо у далекому майбутньому. Телепортуватись туди-назад для мене зараз не є проблемою. А відьма, відьма на ім’я Дарина, незабаром прокинеться оновленою, позбавленою непотрібного рудименту під назвою «душа», і буде служити мені вічно!