Читати книгу - "Візерунки долі. Я згодна, Аграфена Осіння"

– Дівчинко моя кохана, мені й в потойбіччі спокою не буде, якщо я знатиму, що залишив тебе в небезпеці. Виконай моє останнє бажання – залишся живою, йди!

– Ну вже ні! – вигукнула я сердито, – скаути своїх не кидають! Я заберу тебе звідси!

– Як? – прошепотів Дін, – йти я не можу...

– Машиною відвезу. Я вже тут все роздивилася, до тебе можна під'їхати зовсім близько, тільки я не зможу тебе затягти в машину. Ти повинен мені допомогти.

Ще б знати як ця шарашка заводиться... Але нічого, де наше не пропадало? Спроба не переломить. Доведеться освоювати нові вміння одночасно з практикою. Але Діна я тут не залишу, хай навіть не мріє.

– Дін, – я витерла сльози, підтерла ніс і голосно розпорядилася: – Подивися на мене!

– Ти знову мені наказуєш, дружино? – прошелестів тихий голос чоловіка. – Ми ж домовилися, що командувати буду я?!

– А те, що я люблю тебе і намагаюся зробити все можливе, щоб ти був щасливий, дає мені право покомандувати хоча б цього разу?

Ось тепер його очі відкрилися повністю і трохи проясніли. Він кілька хвилин дивився на мене, а потім із жалем констатував:

– Все зрозуміло, це марення.