Читати книгу - "Таємничий острів"

— А можливо, він людина? — іноді говорив Пенкроф Набу. —

Ти не здивуєшся, якщо він одного прекрасного дня заговорить з нами?

— Слово честі, не здивуюся, — відповідав Наб, — мене швидше дивує, що він мовчить!

— От була би потіха, — продовжував моряк, — якби він раптом сказав мені: «Давай мінятися люльками, Пенкрофе!»

— До чого ж прикро, — зауважив Наб, — що він німий від народження!

Настав вересень. Скінчилася зима, і колоністи повернулися до роботи.

Спорудження бота швидко просувалося. Корпус уже обшили і зараз обшивали судно зсередини дошками, обробленими парою, що легко було приганяти за лекалом до обведень шпангоутів.

Лісу вистачало, і Пенкроф запропонував інженеру зробити і цю внутрішню обшивку водонепроникною, щоб збільшити міцність бота.

Не відомо, що чекало на них у майбутньому, тому Сайрес Сміт схвалив намір моряка побудувати добротне судно.

Внутрішнє обшивання і палубу закінчили до 15 вересня. Судно проконопатили сухою морською травою, що забили дерев’яною стукалкою в пази палуби, а також внутрішньої та зовнішньої обшивок; потім залили їх киплячою смолою, добутою із сосон, яких вдосталь росло в лісі.

Судно обладнали надзвичайно просто. Насамперед замість баласту в трюм завантажили гранітні брили, вагою приблизно дванадцять тисяч фунтів, і міцно їх закріпили. Над баластом наслали палубу; всередині бот розділили на дві каюти, у кожній, уздовж перегородок, стояло по два ліжка, що служили і скринями. Основа щогли припадала на середину перегородки, що розділяла каюти; з кают вели на палубу люки з кришками, які щільно закривалися.

Пенкроф без зусиль відшукав дерево для щогли. Він вибрав молоду, пряму ялину з гладким стовбуром, зрубав її, обтесав і закруглив верхівку. Окуття щогли, штурвала і корпуса виготовили в кузні Нетрів, грубо, зате міцно. Реї, флагшток[38] і весь інший рангоут,[39] а також весла й ще дещо закінчили в перший тиждень жовтня, і колоністи вирішили випробувати судно біля берегів острова, щоб подивитися, як воно тримається на воді та чи можна на ньому вирушати в далеке плавання.

Тим часом щоденні роботи йшли своєю чергою. В коралі зробили нові будівлі, тому що й у муфлонів, і кіз з’явилося чимало молодняку, якому потрібні були дах і корм. Колоністи, як і раніше, часто навідувались на устричну обмілину, до крільчатника, до місць залягання вугілля та заліза і навіть у недосліджені нетрі Далекого Заходу, де водилося багато дичини.

Поселенці знайшли ще деякі місцеві рослини, можливо, і не такі вже необхідні, але вони розмаїтили меню мешканців Гранітного палацу. Це були полуденники різних видів, в одного — м’ясисте їстівне листя, з насіння інших добували щось на зразок борошна.

Десятого жовтня бот спустили на воду. Пенкроф сяяв від радості. Усе пройшло чудово. Цілком оснащене судно на котках підкотили до самого берега, де його підхопив приплив, і воно гордо поплило під оплески колоністів; особливо голосно плескав у долоні Пенкроф, що не виявив при цьому ні найменшої скромності. Його марнославству лестило і те, що, побудувавши судно, він буде ним командувати. Його одностайно призначили капітаном.

Щоб догодити капітану Пенкрофу вирішили насамперед охрестити судно, і після тривалих суперечок усі зійшлися на тому, щоб назвати його «Бонадвентур», тому що так нарекли при водохрещенні поважного моряка.

Як тільки «Бонадвентур» поплив по хвилях, усі переконалися, що в нього зразкове осідання і він буде добре триматися на воді за будь-якого ходу.

Втім, того ж дня випробували судно на ділі, вирушивши у плавання навколо острова. Стояла чудова погода, вітер був свіжий, але хвилювання не сильне, особливо біля південного узбережжя; вже понад годину дув норд-вест.

— Час у дорогу! — кричав капітан, готуючись до відплиття.

Але, перш ніж вирушити у плавання, вирішили поснідати, а крім того, прихопити провізію із собою на той випадок, якщо прогулянка затягнеться до вечора.

Сайресу Сміту теж хотілося швидше випробувати бот, зроблений за його кресленнями, і хоча він не раз змінював деякі деталі за порадою моряка, але все-таки не був так непохитно впевнений у судні, як Пенкроф, і сподівався, що моряк відмовиться від наміру дістатися до острова Табора, тому що мова про це більше не заходила. Сайрес Сміт не хотів і думати, що двоє-троє його товаришів наважаться плисти на такому маленькому суденці, водотоннажністю не більше п’ятнадцяти тонн.

О пів на одинадцяту всі піднялися на борт корабля, навіть Топ і Юп. Наб і Герберт витягли якір, що зарився в пісок біля гирла ріки Віддяки і «Бонадвентур», піднявши косий грот із острівним прапором, що розвівався на щоглі, вирушив у відкрите море під командуванням капітана Пенкрофа. Щоб вийти з бухти З’єднання, потрібний був попутний вітер, і виявилося, що при фордевінді[40] бот розвивав непогану швидкість. Коли обігнули мис Знахідки і мис Пазур, Пенкрофу довелося триматися круто до вітру, щоб плисти вздовж південного берега острова, і, лавіруючи, він помітив, що «Бонадвентур» може йти за п’ять румбів від вітру, не дуже дрейфуючи. Він добре лягав на інший галс,[41] роблячи поворот оверштаг,[42] як говорять моряки, і навіть вигравав час при цьому маневрі. Пасажири «Бонадвентура» аж замилувалися. У них з’явилося чудове судно, що в разі потреби прислужиться їм, а зараз, у цей чудесний день, та ще при сприятливому вітрі, плисти було дуже приємно.

Пенкроф повів бот у відкрите море, тримаючись за три-чотири милі від берега і спрямовуючи «Бонадвентур» на траверс[43] порту Повітряної кулі. Острів постав перед ними по-новому: у всій своїй пишноті розгорнулася панорама узбережжя від мису Пазура до Зміїного мису. На передньому плані стіною стояв ліс, хвойні дерева темніли на тлі молодої зелені листяних дерев, а над усім піднімалася гора Франкліна, на вершині якої білів сніг.

— Як красиво! — вигукнув Герберт.

— так, наш острів красивий і гостинний, — відповів Пенкроф. — Я його люблю, як любив рідну матір! Він дав притулок нам, бідним і знедоленим, а хіба тепер чого-небудь не вистачає його синам, які впали на берег просто з неба?

— У нас усього вдосталь, — відповів Наб, — усього, капітане!

І обидва доблесних острів’янина крикнули тричі голосне «ура» на честь свого острова.

Тим часом Гедеон Спілет, притулившись до щогли, малював панораму, що розгорнулася перед очима мореплавців.

Сайрес Сміт мовчки вдивлявся в берег.

— Ну, містере Сайрес, — звернувся Пенкроф до інженера, — що скажете про наш бот?

— Начебто