Читати книгу - "Таємничий острів"

— Чудово! А як ви думаєте, чи можна почати на ньому тривалу подорож?

— Яку подорож, Пенкрофе?

— Ну, наприклад, на острів Табор?

— Друже мій, — відповів Сайрес Сміт, — я думаю, що при потребі можна без вагання довірити свою долю «Бонадвентуру» і навіть почати більш тривалу подорож; але знайте, я б не хотів відпускати вас на острів Табор, вам там нічого робити.

— Треба ж познайомитися із сусідами, — відповів Пенкроф, вперто наполягаючи на своєму. — Острів Табор — наш єдиний сусід! Хоч із ввічливості варто його відвідати!

— Чорт забирай, — усміхнувся Гедеон Спілет, — наш друг Пенкроф, виявляється, дотримується світських правил!

— І не думаю, — пробурчав моряк, якого дратували відмовляння інженера, хоча йому й не хотілося завдавати комусь прикрощів.

— Слухайте, Пенкрофе, але ж яке плавання без супутників?

— Одного супутника мені вистачить.

— Припустимо, — відповів інженер. — Отже, через вас колонія острова Лінкольна може позбутися двох поселенців, а нас усього п’ятеро!

— Шестеро, — зауважив Пенкроф, — ви забули Юпа.

— Семеро! — додав Наб. — Топ не гірше нас з вами!

— Ризику тут ніякого немає, містере Сайрес, — заперечив моряк!

— Можливо, Пенкрофе; але повторюю, ви наражаєтесь на непотрібну небезпеку.

Впертий моряк не відповів, але про себе вирішив при нагоді відновити розмову. Він і не думав, що випадок невдовзі прийде йому на допомогу і перетворить його нічим не виправдану примху на гуманний вчинок.

Після плавання у відкритому морі «Бонадвентур» наблизився до берега, прямуючи до порту Повітряної кулі. Випадало з’ясувати, чи може він пройти між обмілиною і підводними рифами, тому що колоністи збиралися постійно тримати судно в цій маленькій бухті.

До берега залишалося всього півмилі, і доводилося маневрувати, щоб іти проти вітру. Плили повільно — високі береги послабляли силу вітру, і він лише злегка наповнював вітрила; під його поривами дзеркальною поверхнею моря зрідка пробігали брижі.

Герберт, який стояв на носі та вказував фарватер,[44] раптом крикнув:

— Тримай до вітру, Пенкрофе, тримай до вітру!

— Що таке? — запитав, підводячись, моряк. — Скеля?

Ні… стривай-но, — відповів Герберт, — не роздивлюся… тримай до вітру… так, добре… трішки вперед…

Говорячи це, Герберт перехилився через борт, швидко опустив у воду руку і крикнув:

— Пляшка!

Він тримав закорковану пляшку, спійману за декілька кабельтових від берега.

Сайрес Сміт узяв пляшку, мовчки вибив корок і витяг підмоклий папір, на якому можна було розібрати такі слова:

«Зазнав аварії… Острів Табор 153° західної довготи, 37°11′ південної широти».

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Вирішено плисти. — Припущення. — Збори… — Троє пасажирів. — Перша ніч. — Друга ніч. — Острів Табор. — Пошуки на піщаному березі. — Пошуки в лісі. — На острові нікого немає. — Тварини. — Рослини. — Житло. — В будиночку порожньо

— Хтось зазнав аварії корабля, — крикнув Пенкроф, — і зовсім самотньо живе за якихось сто миль від нас, на острові Табор! Ну, містере Сайрес, тепер ви не проти подорожі!

— Ні, Пенкрофе, — відповів Сайрес Сміт, — і треба вирушати якомога швидше.

— Завтра?

— Завтра.

Інженер кілька секунд розглядав папір, витягнутий з пляшки. Він про щось міркував, потім вимовив:

— На підставі цього документа, друзі мої, можна зробити наступні висновки: по-перше, потерпілий з острова Табор — людина, обізнана з морською справою, тому що широта і довгота острова, зазначені нею, збігаються з тими, котрі ми визначили з точністю до однієї минути; по-друге, він англієць або американець, тому що документ написаний англійською.

— Цілком логічне зауваження, — заявив Гедеон Спілет, — ось вам і розгадка; зрозуміло, звідки ящик, знайдений на березі. Сталася аварія корабля, оскільки знайшлася людина, яка пережила катастрофу. І хто б вона не була, їй пощастило, що Пенкрофу спало на думку побудувати бот і сьогодні випробувати його; день зволікання — і пляшка, мабуть, розбилася б об підводні камені.

— Справді, — погодився Герберт, — як добре, що «Бонадвентур» пройшов повз пляшку, доки вона трималася на воді.

— А вам не здається це дивним? — запитав Сайрес Сміт Пенкрофа.

— Мені здається, що це щасливий випадок, ось і все, — відповів моряк. — А ви хіба бачите в цьому щось надзвичайне, містере Сайрес? Адже пляшка куди-небудь та й потрапила б? Чому ж їй і не потрапити сюди?

— Можливо, ви й маєте рацію, Пенкрофе, — відповів інженер, — одначе…

— Але ж ніщо не доводить, — додав Герберт, — що пляшка вже давно плаває по морю?

— Ніщо, — відповів Гедеон Спілет, — і навіть записка начебто написана недавно. Що ви про це думаєте, Сайресе?

— Важко сказати, але ми неодмінно усе з’ясуємо! — відповів Сайрес Сміт.

Під час цієї розмови Пенкроф не сидів склавши руки. Він повернув на інший галс, і «Бонадвентур» на всіх вітрилах помчав до мису Пазура. Кожний думав про людину, закинуту долею на острів Табор. А раптом вони спізнилися і її не врятувати? У житті колоністів відбулася велика подія. Вони самі зазнали аварії, але боялися, що цій людині не так пощастило, як їм, і вважали своїм обов’язком поспішити на допомогу нещасному.

«Бонадвентур» обігнув мис Пазур і о четвертій годині став на якір біля ріки Віддяки.

Того ж вечора колоністи докладно обговорили плай подорожі. Найрозсудливіше вирушити на острів Пенкрофу і Герберту, тому що обоє вміли управляти судном. Відпливши наступного дня, 11 жовтня, вони могли пристати до острова тринадцятого вдень, тому що при попутному вітрі за дві доби легко пройти сто п’ятдесят миль; день вони пробудуть на острові, три-чотири дні витратять на зворотний шлях, значить 17 жовтня повинні повернутися на острів Лінкольна. Погода стояла прекрасна, барометр плавно піднімався, напрямок вітру начебто встановився, — словом, все сприяло відважним мандрівникам, що залишили свій милий острів з почуття обов’язку і любові до ближнього.

Отже, вирішили, що Сайрес Сміт, Наб і Гедеон Спілет залишаться в будинку; але Гедеон Спілет, який не забув про те, що він кореспондент газети «Нью-Йорк геральд», раптом заявив, що готовий до плавання і подібного випадку не проґавить, і теж потрапив до числа мандрівників.

Увечері колоністи перенесли на борт «Бонадвентура» деякі постільні приналежності, посуд, зброю, бойові припаси, компас, провізію на тиждень і, швидко поскладавши все це, повернулися до Гранітного палацу. Наступного дня, о п’ятій ранку, троє друзів не без хвилювання попрощалися з тими, хто залишався, і Пенкроф, піднявши вітрила, взяв курс на мис Пазур, який потрібно було обігнути, перш ніж плисти на південний захід.

«Бонадвентур» уже був за чверть милі від берега, коли його пасажири помітили, що двоє чоловіків стоять на майданчику Гранітного палацу і махають їм на прощання. То були Сайрес Сміт і Наб.

— Ось вони, наші друзі! — вигукнув Гедеон Спілет. — Ми вперше розлучаємося за півтора року.

Пенкроф,