Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

піднесенням ремесла. Його продукція у значній кількості починає надходити не тільки до господарств Гераклейського півострова, але й у Північно-Західний Крим. Стандартизація ремісничої продукції, і передусім керамічного виробництва, свідчить не тільки про її масовість, а й про товарну спрямованість. Певно, ці зміни в ремеслі слід пояснювати створенням на «ближній» та «дальній» хорі Херсонеса якоїсь кількості порівняно великих господарств, які й були в основному центрами товарного виробництва сільськогосподарської продукції. Ці господарства стимулювали значне зростання кількості виробництва ремісничої продукції. Причому номенклатура херсонеського ремесла за археологічними даними свідчить про його тісний зв'язок з потребами сільськогосподарського виробництва.

Поряд з сільським господарством і ремеслом, з другої половини IV ст. до н. е. у Херсонесі починається активізація торговельної діяльності, основою якої був прогрес у галузі сільськогосподарського виробництва. Збільшення кількості продукції, що вироблялася у головній галузі економіки, створювало сприятливі умови для надходження у місто ремісничої продукції і продуктів з інших регіонів античного світу, насамперед з центрів Південного Понту. Економічні зв'язки з античними містами Північного Причорномор'я, а також з Нижнім Подніпров'ям і Нижнім Подонням, куди вивозилися великі партії херсонеського вина, здійснювалися через Ольвію та Боспор. При цьому використання посередників у торговельних операціях повинно було стимулювати подальший розвиток товарно-грошових відносин і товарну діяльність певної кількості херсонеських господарств, які у даному разі були спрямовані на виробництво вина.

Однак, відзначаючи розвиток зовнішньої торгівлі у другій половині IV ст. до н. е., не слід перебільшувати значення посередницької діяльності херсонеських купців і особливо торгівлі з глибинними районами Північного Причорномор'я. Основними регіонами, з якими місто підтримувало стійкі економічні зв'язки, були Північно-Західний і Західний Крим, де фіксується значна кількість херсонеської амфорної тари. Ймовірно, в обмін на зерно через Херсонес до населення цього регіону надходили товари, що привозилися з інших регіонів античного світу. Саме така посередницька торгівля давала змогу не тільки одержувати товари, які не вироблялися у місті, а й гарантувати громадянській общині певний зиск від митних операцій [nop.: Xen. De vect., IІІ, 5].

Рис. 59. Поселення Панське—1. Башта Ольвійського укріплення, IV ст. до н. е.

Певна спеціалізація господарської діяльності, добре простежена на археологічному матеріалі, мабуть, була результатом дії інтегративно-централізуючих тенденцій, які зумовлювалися об'єднанням цих районів у межах Херсонеської держави. Гераклейський півострів і Північно-Західний Крим певним чином доповнювали один одного і складали економічне ціле, що базувалося на натуральному в своїй основі господарстві. Водночас спеціалізація двох основних економічних районів спричинилася до поступового формування у межах Херсонеської держави єдиного внутрішнього ринку.

Таким чином, розширення земельного фонду, що перебував під контролем херсонеської громадянської общини у другій половині IV ст. до н. е. і з рубежу IV—III ст. до н. е. в Північно-Західному та Західному Криму, зумовило економічний розквіт Херсонеса. Новий етап його соціально-економічного розвитку, пов'язаний з перетворенням поліса на центр порівняно великої територіальної держави, характеризується зростанням товарної спрямованості виробництва і певним розвитком товарних відносин. Однак, це ще не дає підстав говорити про якісні зміни в його розвитку, а свідчить лише про деякі особливості останнього порівняно з попереднім періодом.

Рис. 60. Поселення Панське—1. Садиби V—VI. Загальний вигляд (за О. М. Щегловим).

З першої половини III ст. до н. е. внаслідок скіфської експансії Херсонес поступово втрачає свої володіння у Північно-Західному Криму. У зв'язку з цим вже з рубежу III—II ст. до н. е. у своїй зовнішній політиці місто орієнтується на Понтійське царство, що насамперед зумовлювалося воєнною активністю скіфів. Погіршення зовнішньо- і внутрішньополітичного стану спонукало приєднання Херсонеса до договору Фарнака з Римом (179 р. до н. е.) [Polyb., 25, 2]. На основі цього договору місто здобувало можливість одержати реальну військову допомогу. Крім цього, з понтійським царем було укладено й окремий договір, згідно з яким Понтійська держава зобов'язувалася надати допомогу Херсонесу у військових діях проти сусідніх варварів [IOSPE, І2, № 402].

На початку II ст. до н. е. скіфи знов активізувалися і в середині цього століття захопили майже весь Північно-Західний Крим, а на місцях херсонеських поселень спорудили свої фортеці. У другій половині II ст. до н. е. скіфська експансія тривала. Тепер загроза нависла над самим Херсонесом і його околицями. Саме у цей час гине низка садиб на Гераклейському півострові і поспіхом укріплюються оборонні споруди міста[721].

За таких умов місто не змогло організувати надійну відсіч варварам і звернулося по допомогу до царя Понту Мітридата VI Євпатора. У Херсонес було направлено війська під командуванням Діофанта, які близько 113 р. до н. е. розбили скіфів і їхніх союзників роксоланів та заволоділи декількома пізньоскіфськими фортецями [Strabo., VII, 3, 17; IOSPE, І2, № 352]. Загрозу Херсонесу було ліквідовано, а Скіфське царство, мабуть, стало васальним щодо Понтійського царства і на його території було розміщено понтійські' військові загони[722].

Надання воєнної допомоги супроводжувалося певними змінами у політичному статусі громадянської общини. Херсонес проголосив Мітридата VI своїм простатом [Strabo., VII, 4, 3] і, зберігши самоврядування й автономію, увійшов до складу Понтійської держави[723]. У місті було розміщено понтійську залогу, яка, з одного боку, мала забезпечувати безпеку місту, а, з другого — сплату певної данини, яку, як і на інші грецькі центри, було накладено на херсонеську громадянську общину [Strabo., VII, 4, 6].

Згодом воєнно-політичні події призвели до економічного занепаду міста наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. Причому це передусім відбилося на провідній галузі економіки — сільському господарстві та аграрних відносинах — саме там, де вироблявся той додатковий продукт, що був запорукою успішного розвитку міста протягом елліністичного часу. Про масштаби кризи можна судити за розмірами сільськогосподарських угідь, що контролювалися громадянською общиною. Якщо у Північно-Західному Криму оброблялося понад 30—32 тис. га землі, то після втрати цих районів сільськогосподарська територія Херсонеса скоротилася до меж Гераклейського півострова. Отже, можна припустити, що наприкінці II ст. до н. е. виробництво сільськогосподарської продукції, що надходила до Херсонеса, порівняно з IV—III ст. до н. е. мало скоротитися приблизно на 75%.

Це явище не слід розглядати як щось суто херсонеське, бо у давньому світі однією з основних причин скорочення сільськогосподарського виробництва, поряд з засухою були війни, які призводили до розорення хори античних міст [пop.: Xen. De vect., V; Polyb., IV, 73, 3]. У зв’язку з цим слід підкреслити, що трохи раніше аналогічний процес фіксується в Ольвії, де з середини ІІІ ст. до н. е., після розгрому її хори, почався занепад