Читати книгу - "На запах м’яса"

Тільки Руслана Вирва мовчала – уперто витріщалася в підручник з іспанської.

– А куди вона пішла? – спитала котрась із колежанок.

– Кажуть, до Чертога, – сказав Макс. – Може, у секретарки запитати?

…Секретарка не встигла оперативно відреагувати на несподівану появу колишньої співробітниці, що про неї шепотіли: «Померла, бідаха». Щелепа відвалилася.

– Гілка?…

– Чертог у себе? – Майка й на мить не зупинилася біля секретарки, сунула до шефового кабінету, тремтіла од збудження: м’ясо… Вскоче, лясне Чертога по щоці. Що? Думав, здохла?…

– Та зачекай! – обурилася секретарка. – У нього нарада!

Майка всміхнулася зухвало й розчахнула двері Чертогового кабінету.

Чертог саме кричав – трахав топ-менеджмент по повній уже яку годину поспіль і навіть не захрип. Жбурляв папери, грозився звільнити всіх на фіг чи просто зменшити зарплатню відповідно до обсягів, які…

– …впали! – тицьнув грубим пальцем у показники на столі, почув, як рипнули двері, відірвав очі від паперів, щоби знищити вже заодно й дурну секретарку, і побачив Майку.

Майка узріла Чертога в другу мить, бо спершу наштовхнулася на перелякані очі свого безпосереднього начальника Нестора Слободяника. Згадала про стимул, з яким Чертог гнав її на смерть.

– Я повернулася, – сказала. Дивилася Чертогові в очі. – Кабінет свій можу зайняти?

Топ-менеджмент прилип до крісел. Хтось із найбільш сміливих потягся до пляшок із мінералкою, що вони стояли посеред столу, та вчасно схаменувся. У кабінеті запала здивована, як знак запитання, тиша.

Чертог увіп’явся в Майку поглядом. Усміхнувся задерикувато.

– Працювати! – кинув топ-менеджменту. Поманив Майку пальцем до себе. – Ану, іди сюди…

Топ-менеджмент рвонув до дверей, розвіявся на попіл. Чертог жестом запропонував дівчині сісти, сам упав у крісло навпроти. Роздивлявся дівчину безцеремонно.

– І що? Недарма я тебе від унітазів відірвав?

– Я одужала, – Майка ледь стримувала лють. – Можу працювати. На місці Слободяника.

Чертог розреготався.

– Дідько! Пам’ятаєш?

– Ви ж самі казали: такий стимул – варто жити.

– Може, у Мадрид поїдеш?

– А справедливість?… Я повернулася, щоби зрозуміти: ви слова дотримаєте чи ні?

Чертог почервонів від гніву – що?! Та хто ти така, щоби йому тут про честь і гідність нагадувати?! Подався до Майки – відсахнулася граціозно й хижо, без страху. З цікавістю дивилася дядькові в очі: «Ну, а далі що?»

Чертог відкинувся на спинку крісла, усміхнувся азартно.

– А що – давай! Звільню Слободяника сьогодні ж. Завтра починай. Не розвалиш мені відділ?

– Спробую…

– Три місяці тобі строк. Протримаєшся на рівні Слободяника – одержиш надбавку до зарплатні.

Не подякувала. Кивнула холодно.

– Тільки я… з вами не спатиму.

Чертог брови звів, глянув на дівчину уважно – а вона змінилася… Не ззовні – ззовні така ж: струнка, тендітна, сірі очі світяться на тлі рівної засмаглої шкіри – таких тисячі. Та лише в цієї в погляді з’явилося щось дике-невтримне. І дихає… Дихає ніби не тутешнім повітрям.

– Де була? – кинув зацікавлено.

– Та тут неподалік…

– Давай, давай! Правду! – не повірив. – В Індії так засмагла?

Майці перед очі – Лупин хутір. Знітилася.

– В Індії… – кинула. Перед ким сповідатися?

– Секретарці адресу свою лиши. Щоби завтра вранці службова автівка тебе з дому забрала.

– На власній доберуся.

– І тачку маєш? – здивувався Чертог.

– Під офісом стоїть.

Чертог пішов до вікна, визирнув. Майка стала поряд.

– Синя «Волга», двадцять перша, – сказала. – Тільки відреставрована.

– Та бачу – гарна. Продай! Люблю ретро-автівки.

– Уже є покупець.

– А якщо я дуже попрошу?

Майка глянула на Чертога зухвало.

– Погоджуся, – відповіла, наче на гачок посадила.

– От і почекай продавати. Пізніше обговоримо. – Чертог відступив на крок, наче хотів із гачка зірватися. Усміхнувся. – Із поверненням, Гілка!

Майка йшла до «Волги» – ледь стримувала злий регіт, згадуючи подив Чертога, переляк Нестора Слободяника і всього топ-менеджменту разом. Слободяника – геть! М’ясо! Першим і стане! З Чертогом пізніше розбереться. Утне йому щось таке болюче – скрутиться од жахів. Ще пошкодує, що дозволив Майці до «Гібралтару» повернутися!

У лице – вітер. Воля… Прочинила дверцята «Волги», мало не впала: у зачиненому салоні під гарячим сонцем задихався Хаус.

– Дідько, Хаусе… – злякалася. Скинула безвільну тушу із сидіння під ноги, лила на кота воду з пляшки. – Зараз, зараз…

Вскочила за кермо, відігнала «Волгу» в тінь. Розчахнула всі дверцята, аби протягом повітря розворушити.

– Пий… – лила воду на гумовий килимок під ногами. – Пий…

Кіт зиркнув на Майку холодно, зіп’явся на ноги – тикався мордою в калюжу на килимку, хлебтав рятівну вологу.

– Дурепа я… Вибач. – Косувала на кота винувато, думки різні: «Ветлікарню відшукати… Хай би подивилися Хауса…»

Згадка про лікарню відкинула кота на другий план. Серце впало. А як сама не одужала? Як біль відступив тимчасово, щоби зібратися з чорними силами, атакувати знову? Вона ж нічого про себе не знає! А як їй лишився місяць від сили? Жінки в лікарні казали: «Перед смертю завжди попускає…»

За півгодини зупинила автівку перед приватною клінікою, де минулої осені доброзичлива лікарка-гінеколог перекреслила її метушливе, сповнене примарних шансів життя новиною про пухлину в матці.

Лікарка не впізнала дівчину. Рівним голосом розпитувала про проблеми, скарги, інтимне життя й кількість статевих партнерів. Майка їй напівправду:

– Зараз нічого не турбує. Останні кілька місяців – тільки один партнер.

– І я не спостерігаю ніяких відхилень, – констатувала гінеколог після того, як оглянула дівчину на кріслі. Знизала плечима здивовано. – У чому суть вашого візиту, якщо вас нічого не турбує?

– Хочу на УЗД. Раптом ви чогось не роздивилися…

Образила лікарку – почервоніла до скронь, та марку тримала.

– Хочете на УЗД? Не бачу сенсу, але якщо наполягаєте – спочатку в касу!

УЗДист ялозив вологим давачем по Майчиному животі, теревенив оптимістично:

– Поверхня матки рівна, без ознак запалення й хронічних захворювань…

– Новоутворень немає? – Майка від жаху ледь язиком ворушила. Молилася невідомо кому: «Прошу, прошу літ і зим без пухлин…»

– І натяку! Хто це вас так налякав? Молода, здорова…

– Уважніше подивіться!

– Раджу до невропатолога звернутися, – напружено відказав УЗДист. – По гінекології у вас усе нормально. А от нерви…

– Півроку тому в матці пухлина була, – врешті видушила Майка.

– Який бовдур вам таку дурість сказав? – знизав плечима УЗДист.

Майка хотіла вигукнути: «Та ви!» Втрималася. Витирала живіт паперовим рушником, спостерігала, як із принтера вилазять роздруківки УЗД.

– І на знімках мені покажіть… Що немає нічого поганого.

– Я про це й у висновку написав. На все добре… До невропатолога запишіться! У нас дуже гарний спеціаліст!

Та до біса! Вискочила з клініки – наче крізь радість до щастя продерлася: ось воно, навкруги оберемками розкидане, а люди, дурні, не помічають, оминають, поспішають кудись…

– Немає