Читати книгу - "Прадавня легенда, Юзеф Ігнацій Крашевський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Порадьте, батьку, як нам бути, бо гинемо! Ми вже нагомонілися, тепер говоріть ви, послухаємо ва шого слова.
З усіх боків просили його, щоб він виступив.
— Хіба ви не знаєте, що робити?! — вигукнув він. — Я не скажу вам нічого нового. Треба тільки, щоб серед нас була згода і якнайшвидше ми князя обрали. Пожаліймо самих себе й дітей наших. Ладу в нас нема, розбрат панує. Отож встановімо лад.
Запало довге мовчання. Раптом один із старійшин, котрого. Краком звали, нащадок стародавнього князівського роду, підвівся з землі, здійняв угору шапку і вигукнув на повні груди:
— Ось цей і буде нам за князя! П'ястуна оберемо!
З хвилину було тихо, а потім залунало з усіх боків:
— П'ястуна обираємо!
— П'ястун буде князем! Наша кров!
І не було жодного, котрий не повторив би цього вигуку, жодного, котрий виступив би проти.
Старий відсахнувся, замахав руками, ніби намага ючись відіпхнути від себе голоси, що лунали все голосніше і радісніше.
— Я бортник, простий і убогий чоловік, — закричав він, — не вмію людьми правити! До того ж старий уже, і рука в мене надто слабка. Обирайте когось іншого, не глуміться наді мною!
В цю ж мить, скориставшись із того, що юрба заворушилась і збентежилась, він кивнув синкові, який стояв віддалік із кіньми. Перш ніж зрозуміли намір П'яста і кинулись запобігти цьому, старий вислизнув з їхніх рук. Гадали, що він прямує до інших гуртів, які голосно вітали його. Отож, поки люди вирішили затримати бортника, він скочив на коня і разом із сином помчав до своєї оселі.
Всі, хто тут був, метнулись до коней, але поки половили їх, П'ястун уже далеченько від'їхав, а його кобила, чуючи двір свій, чвалом летіла вперед. Це було надзвичайне видовище: може, з сотню вершників гналось за обраним князем, тоді як решта людей залишилась на городищі, заприсягнувшись не зрушити з місця, поки не вернеться П'ястун і не погодиться на своє обрання. Вершники скакали щодуху, не випускаючи з ока П'ястуна, але упіймати їм удалося тільки його синка, в якого кінь був менш прудкий; хлопчик, не знаючи, чого за ним женуться, і боячись за батька й за себе, залився гіркими сльозами. П'ястун перший домчав до узлісся і зник з-перед очей кметів, котрі хотіли схопити його. Вони уповільнили гонитву і, ведучи за собою сина, попростували до хати, — сподівалися, що батько вже там. Під'їхавши до двору, вони даремно розпитували, де старий: ніхто нічого не знав, бо в хату він не заходив; мабуть, відразу ж утік до лісу й десь заховався, бо кобилу свою відпустив, і вона, за звичкою, підійшла до воріт, поклала на них голову й заіржала, щоб впустили її на подвір'я.
Великий жаль охопив усіх на городищі, коли стало відомо про зникнення П'ястуна; але старійшини вирішили дотриматися свого слова — не рушати з місця доти, поки не буде знайдено обраного князя.
Минуло шість днів, і от біля городища з'явилася вічно мандруюча Яруга. Довідавшись від челяді, котра стерегла коней, про те, що П'ястун гайнув у ліс і десь заховався, стара жінка засміялася; їй не вірилось, щоб стільки людей, кинувшись за ним у погоню, повернулися ні з чим. Пішла потім до Сцібора й інших старійшин, але ті не тільки говорити, а й дивитись на неї не хотіли.
— А ось я приведу його сюди, — сказала вона. — Лісу ніхто краще від мене не знає, — не раз, бувало, і з ведмедями під колодою ночувала: від мене він не заховається, я його знайду.
Її підняли на сміх, але стара твердо обіцяла знайти П'ястуна. Яруга настільки впевнено говорила, що дехто подумав: так, з доброго дива, вона б не хвасталась. І двоє молодих людей пішли слідом за нею, щоправда, тримаючись оддалік. Удосвіта Яруга з городища відразу ж почвалала до лісу; йшла так упевнено, ніби наперед знала, де шукати криївку старого бортника. Кмети, що йшли за нею, ледве встигали продиратись крізь гущавину, а вона тут знала всі стежини, протоптані дикими звірами, як свої п'ять пальців. І ось, пройшовши добрий шмат дороги, вони побачили, нарешті, старовинний вал, зарослий травою й деревами, що свідчили про його вік. Посередині був вхід у старе городище. Яруга, озирнувшись навколо, прослизнула туди, а кмети, що йшли слідом за нею, зупинились і тільки позирали здаля.
В кутку, де сходилися дві стіни валу, стояв курінь, а в ньому на підстилці з сухого листя сидів П'ястун і плів собі личаки, які носили тоді убогі люди.
Яруга увійшла — П'ястун глянув і здригнувся, ніби злякався її.
Стара, спираючись на кий, стала навпроти нього.
— Таки знайшла я вас, — промовила, — бо вже ж і пора! Там люди побиваються, чекаючи вас, і Земко малий плаче, — його ніби в неволі тримають! Зжальтесь хоч над дитиною своєю і повертайтесь.
П'ястун, не відповідаючи, дав їй знак рукою, щоб замовкла, але раптом увійшли посланці віча Болько і Собіслав і низько вклонилися князеві.
Побачивши їх, старий заламав руки.
— Ми послані до вас, — сказали вони. — Все віче жде, люди просять повернутись, — така воля богів. І ми без вас не підемо звідси.
Наблизившись, вони почали уклінно просити його, щоб зважив на волю народу. І він нарешті погодився й коротко промовив:
— Гаразд, піду.
Яруга, що сиділа тут же, на землі, радісно засміялася.
— Це я вас, милостивий пане, виказала, — кинула вона. — Хай знають люди, що й баба здатна на щось. Вони б цілий місяць шукали і все одно не знайшли б, якби не я.
Коли Болько й Собіслав пішли з П'ястуном, котрий більше вже не опирався, стара баба роззулася й залишилась відпочивати. Не боялась ні диких звірів, ні гадюк, ні інших істот. Вирішивши заночувати, вона зручно вмостилася в залишеному курені.
П'ястун повів своїх супутників до себе додому; ідучи лугом, вони надибали пастуха з табуном, взяли у нього коней, щоб завидна дістатись до городища. Проте крізь лісову гущавину не можна було швидко їхати, отож до хати П'ястуна вони прибули лише вночі, а Собек поскакав далі, в городище, — повідомити людей, що князя вже знайдено і завтра його приведуть. Цілий вечір господар мовчки просидів на лаві. На другий день Болько встав раніше і був уже на сторожі. Але П'ястун, не перечачи більше, сів на коня, і вони поїхали.
На півдорозі до городища князя чекали старійшини, що вийшли йому назустріч.
— Милостивий пане, — спитав, простягаючи до нього руки, Крак, — чого ти покинув
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прадавня легенда, Юзеф Ігнацій Крашевський», після закриття браузера.