Читати книгу - "Ескорт за примусом, Ольга Лавін"

Зоя
Дивлюся на себе в дзеркало і лякаюся, на кого я стала схожа!
Зсуваю брами блідо-рожевого плаття і бачу на шиї черговий засос - укус.
Ярослав виявився дуже вимогливим у ліжку, навіть надто. Я хоч і намагалася абстрагуватися, але він мені не дозволяв заплющувати очі і дивитись убік.
Через два дні це чортове весілля!
І ніхто не зможе завадити цьому виродку узяти мене за дружину!
Ненавиджу! Всіми фібрами душі бажаю йому найнестерпніших мук. Хочу, щоб він на власній шкурі випробував те, що робить зі мною щоночі…
Я знала, що бувають психічно хворі люди, але не думала, що Яр стане таким одержимим.

- Люблю тебе! Кохаю, Зоя. З самого дитинства люблю! І нікому не віддам!
Щоразу повторює те саме. Одне і теж. А я начхати хотіла на його кохання, я ненавиджу його! Просто ненавиджу.
Все я це робила і продовжую робити лише з однією метою – щоб Арнольд був живий. Одну свою обіцянку Яр все ж таки стримав – він відпустив Елю, але тепер їй  потрібна допомога професійного психолога, щоб вона змогла забути все, що сталося. Адже це не так просто зробити такій тепличній дівчинці, яка зростала в коханні та турботі. Це мені було легко все переносити, а їй…
У двері постукали. Це Петрашка. Яр найняв її щойно привіз мене до цього особняка. Я навіть не маю уявлення про те, де ми знаходимося. Мені суворо заборонено виходити з дому, а дихаю я свіжим повітрям тільки через вікно на якому грати.
Останнім часом я все частіше починаю задихатися від нестачі кисню.
- Пані, можна? – Петрашка обережно відчиняє двері і заходить разом із тацею. Їсти мені зовсім не хочеться. Останнім часом, а якщо бути точнішим за день уже як чотири взагалі немає апетиту ніякого, сильна втома…

– Я не голодна, Петрашко. Забирай, - не прошу, а вимагаю, бо від одного запаху курячого бульйону мене починає нудити.

- Пані, що з вами? - Петрашка відставляє тацю і йде слідом за мною в вбиральню.
Пані. Бісить, коли вона так до мене звертається. Але ж це все за велінням Пана!
Боже мій! Як мені зараз погано! Намагаюся вмитися, але стає лише гіршим.
А за мить мене вивертає в прямому значенні цього слова.

- Пані, ви випадково не вагітні?

- Вийди! Вийди звідси! І не заходь, доки не дозволю! – кричу, як несамовита усвідомлюючи, що не хочу носити під серцем дитину від цього монстра! Нізащо!

- Арнольд відмовився від їжі сьогодні, - чую, перш ніж Петрашка покидає спальню.
Яр наказав, щоб я  до Арні підходила, інакше, він уб'є його в мене на очах!
Хіба це не тортури? Справжнісінькі з усіх, кохати людину, і цілий місяць не мати навіть найменшої можливості до неї підійти! Чорт із ним підійти! Побачити! Просто побачити!
Коли Яр зізнався, що...
Цей виродок записував наш секс і передавав через гучномовець у камеру Арнольда. Секс, від якого я відчувала лише біль. Фізичний та моральний.
Це ж треба бути таким ненормальним?
Не дивно, що його прийомні батьки не хочуть спілкуватись зі своїм сином.
Але найстрашніше було те, що я дізналася лише тиждень тому.Точніше, Яр вирішив мені зізнатися.

- Я знайшов твою матір, Зоя. ТВОЮ ПОВІЮ МАТИ!

- Що?

- Так. Це було дуже важко, але я зробив це.

- Це не вона. Можливо, ця жінка зізналася лише з однією метою – стати ближче до доньки, яка виходить заміж за тебе.

- Якщо це так, то я її вб'ю. Але побачитися ви зможете тільки на весіллі, кохання моє.