Читати книгу - "Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало"

Треба поспішати!

В темних родичах Лялянівель розбирався непогано. Насправді, якщо ти вартовий, то не почати розбиратися неможливо, навіть якщо темні зовсім нецікаві. Саме темний молодняк, а зовсім не люди, завдають найбільше неприємностей вартовим. Всієї різниці — темні ніколи не рубають дерева. Розуміють, що це занадто серйозний проступок. А ось щось поцупити, комусь пику набити, це вони з великою радістю.

Повірити в те, що мрійники про нового бога ще не знають про нашестя інших темних в місто, Лялянівель не зміг би, навіть будь він більш наївним. Так що знають. Розуміють, що скоро їх знайдуть. Втікати з міста вони почнуть раніше, ніж їх почнуть ловити. Так що часу на те, щоб щось зробити, залишилося в них не так і багато.

Повірити в те, що вони зовсім дурні, Лялянівель не міг. І якщо їм потрібна саме Дарка, неодмінно щось придумають. І тут їх можна тільки випередити. Тому що нема в нього стільки ресурсів, щоб протистояти досить великій групі. Один проти натовпу — гарно воно виглядає лише в героїчних баладах. І перемагає той один без втрат теж в тих баладах, та й там не завжди. А втрачати Лялянівелю не хотілося. Тому потрібно було випередити.

— Де Нетин? — спитав ельф у міста.

Місто не зрозуміло, але завмерло і почало слухати пояснення. А потім повело тонку лінію по слідах темного, котрий приніс документи. Йти було недалеко, що логічно, якщо компанія темних нишпорок вважає, що без Дарки їхні втікачі ніяк не обійдуться.

Лялянівель подякував місту.

Потім пішов до дружини і попросив без нього нікуди не виходити. Зовсім нікуди. Навіть до сусідки не ходити. І це дуже важливо.

Дівчина відсторонено погодилася. Нікуди ходити вона сьогодні не збиралася.

І Лялянівель відправився радувати нишпорок, що всіх знайшов. І що потрібно поспішити. Тому що ці «всі» темні ельфи. А в те, що серед любителів створити бога немає чистокровних людей, світлий не вірив. Люди взагалі люблять різні таємні товариства. А тут іще й таке цікаве. Різні молодики з дивними амбіціями його точно не пропустили.

***

— Чому ви вважаєте, що він помер? — спитав Лялянівель, навіть не вітаючись.

Компанія, котра старанно робила вигляд, що вони прості відвідувачі і взагалі люди, на мить дружно завмерла, а потім стала і далі робити вигляд, що не помічає світлого ельфа. Хлопець з ганчіркою і немитим посудом на таці, ледь свою тацю не впустив, але на дивне вітання навіть не обернувся. Двоє хмурих чоловіків біля вікна переглянулися. Бард, котрий нахабно сидів на стійці біля пивної бочки, радісно посміхнувся, помахав рукою і продовжив цідити з бочки напій. І тільки сивий розливайло за стійкою — власник пивної зайнятої темними ельфами і єдина справжня тут людина — подивився на Лялянівеля з сумом і надією.

— Я знаю, що це ви і що нікого зайвого тут нема. Навіть цьому доброму чоловікові ви давно за щось платите, — сказав Лялянівель спокійно і теж посміхнувся. Він відчував, що нема у нього часу гратися в улюблені ігри темних родичів із їхнім маскуванням і іншою таємничістю. — Так чому ви вважаєте, що він помер? Це важливо.

— Важливо? — задумливо спитав Нетин, проставивши на стійку пиво і зісковзнувши на підлогу. — Чому?

— Бо він про ваші ілюзії знає більше, ніж я.

— І? — здивувався Нетин, а всі інша перестали робити вигляд, що їм не цікаво.

 — Не вірю я, що від вас можливо за допомогою ілюзій заховатися. Особливо якщо ти з такого роду. Ілюзії навіть допоможуть знайти, бо занадто вже багато в них магії. Ілюзії і є магія.

Нетин кивнув.

— І до чого тут твоє питання?

— Щоб сховатися, коли твоя магія світиться, як єдиний ліхтар на все місто, потрібно той ліхтар виключити. Чи навіть розбити. Поки є ліхтар, ховатися марно. Правильно?

Нетин нахмурився.

— Вважаєш, він міг сам, добровільно, відректися від магії? Він би давно помер…

— Від темної магії. Ти забуваєш, що якщо і є десь чистокровні темні, то точно не в королівському роді. І навіть якщо випалити в вашій королеві всю вашу темну магію, вона не обов’язково помре. Ваша королева чує наші дерева. Їй треба прислухатися, зосередитися, але вона їх точно чує. Я колись навіть бачив, як вона слухала. Значить, якісь краплі світлої в ній теж є. І щось інше можу бути. Так що, якщо розбити такий помітний ліхтар, це не означає, що в місті повністю зникне світло, десь може бути свічка. Захована так, що її можна побачити лише опинившись поряд. Розумієш?

Нетин кивнув.

— А що окрім світлої магії може бути в вашому королівському роді, мабуть і ваша королева точно не знає. Я ось, не можу заприсягтись, що десь глибоко-глибоко в мені не спить щось і зовсім екзотичне, на кшталт буревія крилатих, хоча офіційно по моєму родоводу потопталося всього декілька темних і одна людина…

— А в нас бували королеви, які любили екзотичних чоловіків, — признав Нетин і нахмурився. — Якщо дивитися з цього боку…

— І якщо він точно знав, що в ньому щось таке є, що допоможе жити, навіть без нашої магії… — теж заговорив хлопець з тацею.

— Любиш ти задавати цікаві питання, — признав Нетин.

Лялянівель кивнув. Цікаві питання задавати взагалі цікаво.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно