Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

— Андрію, — все ж таки наважуюся порушити мовчання. 

А він, почувши своє ім'я, здригається так, наче його струмом вдарило. 

Опускає голову і дивиться скаженим поглядом. 

— Мовчи, — гарчить, — не смій... 

Доронін запинається і замовкає. Але весь його образ красномовний, як ніколи. Зараз він бореться із собою, щоб не сказати або не зробити щось таке, про що потім шкодуватиме. Стороння людина, подивившись на нього, нічого не зрозуміє. А я знаю Андрія багато років і кожен жест вивчив напам'ять. 

Уже зовсім скоро мій друг пом'якшується і дивиться вже примирливо. 

— Просто ти вимовляєш моє ім'я так, — Андрій закушує губу, — якщо продовжиш говорити так сексуально, то я трахну тебе просто тут, навіть якщо ти будеш проти. 

Усміхаюся. У цьому він весь. Прохань про прощення від Дороніна нізащо не дочекатися. Зате він дуже добре знає, як заслужити це саме прощення. 

— Чому ти думаєш, що я буду проти? — порушую його заборону своїм запитанням. 

У такому стані нам не вдасться нормально поговорити. Доведеться спершу випустити пару. 

Доронін дивиться на мене, і я бачу в глибині його погляду, як по одному починають перегорати запобіжники. Усе те, що утримувало його раніше, втрачає свою значущість. 

— Нахуй усе! — каже мій друг.                                                                                                                      

Андрій долає відстань між нами кількома кроками і знову втискає мене в стіну. Але цього разу все інакше. У його дотиках немає злості. Тільки пристрасть, яку він так довго стримував. 

Від голодного поцілунку, з яким він накидається на мої губи, садно, залишене його кулаком, починає пекти, і на язиці з'являється присмак крові. Це не те що не заважає, а навіть додає у все, що відбувається, гостроти. 

Я навіть схаменутися не встигаю, як чую побрязкування пряжок ременів і тихі вжики блискавок штанів. А потім відчуваю тверду й гарячу плоть у своїй долоні. А коли відчуваю руку Андрія на своєму члені, ледь стримую стогін. Навіть не думав, що він буде так поспішати. 

Гублюся від натиску Дороніна. А я дуже не люблю втрачати контроль. Але зараз від близькості Андрія, від його відвертих пестощів мені надто добре і чинити опір я не маю наміру. Він майже єдиний, кому я можу довіритися повною мірою.                                                                                                                 

Перериваю поцілунок, бо боюся задихнутися. Намагаюся рухати рукою, не відстаючи від Андрія, але весь час збиваюся з ритму, адже так добре! Дивлюся в чорні від збудження очі навпроти і молюся, щоб не кінчити вже за секунду.                                                                                                                      

— Почекай, — шепочу Андрію. 

Але він лише усміхається і прискорює рухи. Штовхає мене за межу. Я гарчу, б'юся потилицею об стіну і здаюся. Стискаю зуби, щоб не закричати й не переполошити весь будинок. 

Андрій утикається носом мені в шию і злегка прикушує. І вистрілює мені в руку. Здригається від задоволення слідом за мною. 

— Ось тепер квити, — видихаю, дивлячись у стелю. 

— Ні, — відгукується Андрій, чергуючи слова з гучними видихами. — Я хочу ще.