Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ось тільки я схильний дати негативну відповідь. Не готовий здатися ось так легко. Не після стількох років душевних мук.
Адже я знав, що так буде. Коли-небудь Андрій знову поцілує мене. Того самого дня, коли це вперше сталося, коли він притиснув мене до стіни, я вже тоді знав, що все повториться. Попри жорстокі слова, які він сказав мені після цього, я продовжував вірити та чекати.
— Навіщо? — усміхаюся йому в губи.
Роблю жест плечима, намагаючись скинути його руки або хоча б зменшити тиск. Він не напирає, його дії далекі від насильства, тому і я не роблю різких рухів.
— Що? — друг дивиться з нерозумінням.
Він злегка відхиляється. Його погляд, затуманений збудженням, насилу, але все ж фокусується на моєму обличчі.
— Щоб ти знову сказав, що все було помилкою? — жалю словами.
Не шкодую. Адже він мене тоді не пожалів. Бив фразами так, що я навіть забув, як дихати.
Чоловік навпроти роздивляється моє обличчя, жадібно пожираючи кожну рису. Емоції його змінюють одна одну зі швидкістю світла. Ось він здивований, а через частку секунди вже злиться. Потім видає короткий смішок, немов почув не смішний жарт, але не засміятися якось зовсім незручно. А потім Андрій відступає на крок і відпускає мене. Весь його вигляд спотворюється чистою люттю. Він замахується і вбиває кулак у стіну біля мого обличчя. Я на мить прикриваю очі. Андрій ніколи не вмів висловлювати свої почуття. Йому простіше товкти стіну кулаками, ніж сказати про те, що відчуває в конкретний момент.
Мовчу. Стою на місці й дивлюся на нього. Зараз абсолютно марно щось говорити. Дороніна взагалі не можна чіпати, коли він скаженіє, це буває небезпечно для здоров'я. Потрібно дати йому випустити пару, а потім можна буде й поговорити.
— Я ось що думаю, — Андрій примружує очі, — ти ж мене добре знаєш і можеш передбачити кожен жест, правильно?
Намагаюся виглядати спокійним, хоча в грудях вирує ураган. Мало хто знає, що саме в такі моменти Доронін найбільш беззахисний. Зараз я можу знову поцілувати його, і він відповість. І мені цього шалено хочеться, бо я не знаю, коли знову випаде нагода і чи випаде взагалі. А я так сумував!
— Ти все знав, так? — продовжує Андрій. — Знав, що мене до тебе тягне? Усі ці роки мене калатало поруч із тобою, а ти все знав і мовчав?
Я дивлюся в його очі й мовчу. Мені сказати нічого. Так, я бачив, що він до мене небайдужий, але вважав, що нічого, крім дружньої любові, він не відчуває.
— І мовчиш зараз, — зітхає друг.
Він закидає голову до стелі й голосно видихає. Плечі його знесилено опускаються. Зараз саме час сказати те, що давно хотів. А в мене язик рухатися відмовляється. Я й справді павук. От тільки невдачливий якийсь. Так довго павутину плів, що сам у ній заплутався.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віддана босу за борги, Марк Логан», після закриття браузера.