Читати книгу - "Спостерігаючи за англійцями"

ніколи не відтворює стиль «достоту» як він був, а лише відтіняє головні, впізнавані, моменти, подаючи їх із ледь помітними, але таки видозмінами в одязі, зачісках та макіяжі. Порівняйте пару вуличних фотографій або погортайте сімейний альбом, і ви зауважите, що одяг підпорядковується правилам дрес-коду значно ретельніше, ніж здається, і, що ще цікавіше, — деталі та нюанси сучасного дрес-коду вам чудово відомі, навіть якщо ви ніколи особливо й не цікавилися модою. Правил дотримуються несвідомо — хоч-не-хоч, а дотримуєшся, і наступні покоління, розглядаючи ваші світлини, непомильно впізнають у вас типового представника епохи.

Навіть якщо я вам покажу світлину неформальної молоді, а не просто фото пересічних обивателів, ви одразу ж завиграшки впізнаєте, в яку епоху процвітала та чи інша субкультура. І тут ми впритул наблизились до теми «племінного» дрес-коду. Англійська субкультура із власною неформальною модою, яка відрізняється від масових модних тенденцій, — це далеко не новинка. У середині XIX століття контркультурна течія прерафаелітів посприяла виникненню «артистичного» стилю в одязі — це був такий собі середньовічний ретро-лук, але із вкрапленнями модерного натуралізму. А він зі свого боку, став спонукою для декадентського «естетизму» кінця XIX століття, а також для «богемного» — розхлябаного, але вже трохи жвавішого — стилю початку XX століття. У 1950-х свій виразний стиль мали тедді-бойз, студенти та молоді митці. Їм на зміну прийшли круті мóди та брутальні рокери, а тоді з появою хіпі в кінці 1960-х — на початку 1970-х, знову запанували м’якші, артистичніші, навіть богемні луки. А потому — різкі панки, скінхеди та готи (готи й досі залишаються популярною субкультурою). У 1990-х ми повернулися до легких, богемних, природних луків, але вже з відтінком гранжу, красткору та поборників усього «еко». У нульових маятник хитнувся на темний бік — з’явилися неометалісти, гангста та «блінг-блінг». І далі по колу. Якщо тенденція не зміниться, то у 2010-х, — а то й раніше — нам слід очікувати на відродження еко-богемно-хіпарських настроїв. Plus ça change![66]

Я вже, либонь, виснажила вас цим стислим, а від того надто спрощеним викладом, однак, я хотіла пояснити, що субкультури були завжди і вони завжди відрізнялися вбранням — від масової моди і одна від одної також, — аж поки це вбрання не ставало надбанням мейнстріму і їм доводилося швиденько придумати щось нове.

Єдина суттєва зміна, яка недавно впала мені в око, — це різноманіття субкультур. Тенденція у зростанні трайбалізму пояснюється, мабуть, реакцією на «глобалізацію», яка охопила масову культуру. Колись молоді англійці, які хотіли самовиразитись і заодно подратувати батьків, мали на вибір одну-дві, ну максимум три, молодіжні контркультури. Зараз цих племінних молодіжних груп є добрий десяток — і кожна ще й має свої розгалуження і дочірні підгрупи. Починаючи з 1950-х, мода молодіжних субкультур тісно пов’язана з музичними напрямами, що, за рідкісними винятками, походять від афроамериканської музики, яку перейняла та переосмислила біла молодь. Тенденція більш-менш актуальна й зараз: кожен музичний напрям — герідж — «Garage» (вимовляємо в риму з «marriage», а не з «barrage»), R&B, хіп-хоп, драм-енд-бас, техно, транс і хаус — має відповідний дрес-код. Так, прихильники техно, хаус і транс одягаються у стилі смарт-кежуал, а решта — у стилі «гангста», з показним гламуром, любов’ю до модних брендів та блискучими прикрасами (в стилі «блінг»).

Стильові відмінності тут майже відсутні, а як і є, то невтаємниченим їх не побачити — так само й музика з незвички звучить на один лад. Самі ж неформали, однак, не лише бачать і чують різницю між, скажімо, хаусом, техно і трансом, вони ще й розрізняють підкатегорії та субжанри, наприклад, Acid House, Deep House, Tech House, Progressive House, Hi-NRG, Nu-NRG, Old Skool, Goa Trance, Psy Trance, Hardcore, Happy Hardcore та ін.[67] Ось хоча б музичний стиль Hard House та Hi-NRG — вони напрочуд популярні серед геїв, а стиль одягу вирізняється барвистістю, він підкреслює фігуру і його легко відрізняють від демонстративного гламуру, який притаманний хіп-хоперам. Ви можете сміливо обговорювати різноманітні стильові субжанри — ваша метамова залишатиметься незрозумілою для аутсайдерів. Можна навіть читати зашифровані огляди у нішевих журналах:

«Слем валить закислений мікс тех-хаусу. Анкл — це вже закрученіша версія на бітах».

«Різноманітний мікс, який однаково підійде і для людей на танцполі, і для пуристів?».

«Для кислотного хаусу Месів Павер надихнулись швидким 290-бітним ламаним ритмом Mr. Spring»[68].

Правило колективної диференціації

Отже, ви в контрах з масовою культурою і впевнено заявили про свою нонконформістську індивідуальність, але так обережно — в затишній безпеці структурованої, врегульованої правилами неформальної групи, у межах якої панують схожі смаки, цінності, жаргон, чіткі кордони і поведінкові коди. Тут немає жодних ризиків помилитися чи зганьбитися у виборі одягу, адже, на відміну від мейнстрімної культури, де правила розмиті, у неформалів з одягом все чітко і ясно. Тож зовсім не дивно, що молоді англійці обирають таку спокійну гавань бунтарства.

Дрес-код для субкультур — це справжній «код для своїх». Слово «код» ми тут розуміємо у двох значеннях — правила і шифр. Правила одягу у племінних групах, так само, як і музичні огляди, наведені вище, зашифровані спеціальною мовою, кодом для втаємничених, який не так просто зрозуміти «чужим». До того ж зашифрований дрес-код надзвичайно строгий — якби такі чітко прописані правила були в школі чи вдома, то без бунту не обійшлося б. Відхилення від приписаної уніформи не вітаються — це добре відомо всім, хто хоча б раз приперся до популярного нічного клубу в невідповідному одязі. Суть навіть не в тому, що ви одягаєте, а як ви це робите. Якщо вовняні шапки заведено натягувати по самі брови, то шапку носити треба тільки так і ніяк інакше. І нічого страшного, що так ви схожі на шестилітку, яку одягала мама-квочка. Якщо худі заведено защібати під саме горло, а капюшон насунути на чоло, що вас, знову-таки, робить навдивовижу вразливим і дитячим, то тільки так треба носити худі. Якщо ви гот, то треба носити все чорне, робити білосніжний макіяж, очі підводити чорним, а губи — темною помадою. І ще волосся обов’язково має бути довге! Без довгого волосся, хай навіть все решта — вбрання і макіяж, відповідатиме загробній стилістиці, ви будете виглядати як «личинка» гота, а не справжній гот. Відрощуйте хутенько, купуйте перуку чи нарощуйте, але волосся має бути довге і край!

Не подумайте, що в межах субкультурної групи немає різноманітності чи простору для маневру із самовираженням. Я лише хочу сказати, що варіації на тему мають дуже конкретні межі: можна роздивитися навколо і обрати своє, але тільки з обмеженого матеріалу. Якщо ви гот, то це має бути зрозуміло з півпогляду; якщо ви гранджер, то має бути видно одразу, — інакше немає змісту бути членом субкультури. Серед неформалів є ортодокси, а є помірковані члени общини. Пол Годкінсон у блискучому дослідженні про