Читати книгу - "Доктор Фаустус"

овдовіла, її дочка Амелія була придуркуватою дитиною. Брати Манарді, адвокат і селянин, здавалися затятими парубками, бо навіть можна було собі уявити, що обидва вони ніколи не торкалися жінки. Ще був там кузен Даріо, сивий і тихий, зі своєю невеличкою хворобливою дружиною, але ця пара напевне любилася тільки в найневиннішому значенні цього слова. І, нарешті, були Адріан і Рюдігер Збройносен, що місяцями жили в тому мирному, суворому і близькому вже їм оточенні таким самим життям, як ченці в монастирі над ними. То як же мені, вульгарному одруженому чоловікові, було не відчувати якоїсь ніяковості і пригнічення?

Про особливе ставлення Збройносена до широкого світу прекрасних можливостей і про його схильність ощадити той скарб, а отже, й ощадити себе самого, я вже казав. У цьому я вбачав ключ до його способу життя, пояснення не дуже зрозумілого для мене факту, що він таке життя витримує. Інша річ Адріан, — хоч я був свідомий того, що основою їхньої дружби чи, якщо це слово надто сильне, їхнього спільного життя була спільна цнота. Мабуть, мені не пощастило приховати від читача, що я трохи ревную до стосунків сілезця з Адріаном; хай же читач зрозуміє, що саме до цього спільного в них, до цієї здержливості я й ревнував.

Якщо Збройносен, коли мені дозволено буде так сказати, жив ласим споживачем потенційного, то Адріан — щодо цього в мене не може бути ніякого сумніву — після тієї поїздки в Грац чи, вірніше, в Пресбург, як, зрештою, і до неї, провадив життя святого. Але я здригався від думки, що відтоді, після тих обіймів, після короткочасної хвороби і втрати лікарів, його цнота походила вже не від етики, а від пафосу бруду.

У його вдачі завжди було щось від «Noli me tangere»[294], я знав це; його нехіть до надто великої просторової близькості людей, коли один відчуває подих другого, до фізичного дотику була мені добре знайома. Він був людиною, що буквально не хотіла зближення, уникала його, втримувалась від нього, зберігала дистанцію. Фізичний вияв щирості начебто зовсім не пасував до його натури, навіть руку він тиснув рідко і якось квапливо. Ця його особливість помітніше, ніж будь-коли, виявилася під час нашого недавнього перебування разом, і мені здалося, сам не знаю чому, нібито його «Не торкайся до мене!», його «Відступи на три кроки!» певним чином змінило свій зміст, наче він не стільки відхиляв чийсь намір зближення, скільки боявся і уникав зворотного наміру, — з чим явно було пов'язане і його утримання від жінок.

Тільки загострена увага такого відданого приятеля, як я, могла відчути чи запідозрити, що його нехіть до зближення з людьми набрала іншого змісту, і боронь Боже подумати, буцімто це спостереження зменшило мою радість від перебування поблизу Адріана! Те, що з ним відбувалося, могло тяжко вразити мене, але ні в якому разі не віддалити від нього. Є люди, з якими нелегко жити і яких неможливо покинути.

XXV

Документ, про який на цих сторінках уже не раз була згадка, — потаємна записка Адріана. Після його смерті ця записка перейшла до мене, і я бережу її як коштовний, страхітливий скарб, — ось вона, я наводжу її. Настала та мить, коли її треба долучити до Адріанової біографії. Оскільки думки мої однаково вже далеко від того притулку, який він собі з примхи обрав, поділяючи його з сілезцем, і де я відвідав його, мова моя тепер урветься, і в цьому двадцять п'ятому розділі читач почує Адріанів голос.

Чи тільки його? Адже переді мною діалог. Говорить навіть переважно інший, зовсім інший, страхітливо інший, а той, хто сидить у кам'яній залі над цими аркушами, лише записує почуте. Діалог? Справді діалог? Треба бути божевільним, щоб повірити в це. І тому я не можу повірити, що він у глибині душі сприйняв як реальність те, що бачив і чув, — чи тоді, як чув і бачив, чи пізніше, коли записував почуте, — незважаючи на ті цинічні вислови, якими відвідувач намагався переконати його у своєму об'єктивному існуванні. Якщо ж ніякого відвідувача не було, — мене жахає закладена в цих словах згода бодай умовно, тільки як можливу припустити його реальність! — то страшно подумати, що той цинізм, глум і пересмикування також народилися в душі того, кого відвідали…

Звичайно ж, я й гадки не маю довірити друкареві Адріанів рукопис. Я власноручно, слово в слово перенесу все з нотного паперу, дрібно помережаного його по-старосвітському кучерявим, сказати б, чернечим письмом, про яке я вже казав раніше, у свій рукопис. Він писав чорним чорнилом, пером рондо, а нотним папером, мабуть, скористався тому, що тієї миті ніякого іншого під рукою не виявилося або в крамниці з дрібним крамом унизу, біля церкви Святого Агапіта, взагалі не було гарного паперу. Два рядки його письма завжди припадали на верхні п'ять лінійок і два на басові, але й чисті відступи між ними завжди були заповнені двома його рядками.

Не можна сказати з цілковитою певністю, коли саме був зроблений запис, бо документ не датований. Якщо моє переконання має якусь вагу, то він складений ні в якому разі не після наших відвідин і не під час нашого перебування там. Він походить або з початку того літа, три тижні якого ми пробули з Адріаном і Збройносеном, або з попереднього, першого, яке вони прожили в домі Манарді. В тому, що на час нашого приїзду в Палестріну подія, яка лягла в основу рукопису, вже сталася, що наведена нижче розмова вже відбулася, я цілком переконаний, як і в тому, що запис був зроблений зразу ж таки після видива, мабуть, наступного дня.

Отже, я переписую, — і боюся, що не треба й далеких вибухів, які долинають до моєї келії, щоб у мене затремтіла рука і літери розповзлися під пером…

«Як щось знаєш, то мовчи. Мовчатиму, уже хоч би з сорому і щоб пожаліти людей, ну так, із соціальної делікатності. Моє тверде бажання — щоб контроль розуму над дотриманням правил пристойності не ослаб у мене до кінця. Але ж я бачив Його, нарешті, нарешті. Він був у мене тут, у залі, прийшов несподівано, а все ж давно сподіваний, я добре з Ним набалакався, одне тільки неприємне у всьому тому: ніяк не зрозумію, чого я весь час тремтів — чи тільки з холоду, чи перед Ним. Може, я прикидався, чи Він прикидався, що холодно, щоб я затремтів і тим самим пересвідчився, що Він