Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Питання ставлю так: перед німецьким вторгненням високі московські начальники віддавали собі звіт в тому, що Західний фронт може впасти за тиждень, чи вони цього не розуміли? Якщо не розуміли, то всіх їх треба судити за злочинну недбалість. А якщо розуміли небезпеку розгрому, але нічого не робили для підготовки оборони на західному напрямі, тоді їх треба було судити за шкідництво.

Всі п'ять Маршалів Радянського Союзу разом проявили в Білорусії повну безпорадність. Чи справедливо в безпорадності звинувачувати одного Павлова? Деякі з маршалів таємно з'явились у Білорусії до німецького вторгнення. І якщо вони бачили, що Павлов не працює, а сидить у театрі, то чому вони його звідти не вигнали? Чому не поставили питання перед Москвою про негайне усунення Павлова?

Та й маршали були не одні. Там же в Білорусії перебував і нарком державного контролю Мехліс з воістину необмеженими розстрільними повноваженнями. Чому він не зупинив німецькі танки? І якщо в передвоєнні роки, місяці і дні в Західному особливому військовому окрузі ніхто не готувався до відбиття агресії, то куди ж дивився верховний сталінський контролер Мехліс? Крім справ військових, не було в нашій країні ніяких інших справ. Все було підпорядковане підготовці до війни. Як же Мехліс прогледів непорядок?

Крім нього, там же в Білорусії в перші дні війни (і за кілька днів до неї) перебував представник Ставки Головного Командування генерал-лейтенант інженерних військ Д. Карбишев. Там же з перших днів війни були перший заступник начальника Генерального штабу генерал-лейтенант В.Д. Соколовський і начальник оперативного управління Генерального штабу генерал-лейтенант Г.К. Маландін. Це вони планували війну, в тому числі й на Західному фронті. Ось з них і слід питати слідом за Ворошиловом, Будьонним, Тимошенком та іншими. Але всі вони вийшли з води сухими, з полум'я — неопаленими.

Ще більше підстав було для притягнення до суду генерал-майора А.М. Василевського. З травня 1940 року він обіймав посаду заступника начальника Оперативного управління Генерального штабу. Він особисто розробляв оперативну частину плану стратегічного розгортання Радянських Збройних Сил на північному, північно-західному і західному напрямках (СВЕ. Т. 2. С. 27). Це він планував дії Північного, Північно-Західного і Західного фронтів. Це на його совісті лежить розгром Червоної Армії не тільки на Західному фронті, а й на Північно-Західному - в Прибалтиці, і вихід німецьких військ до Ленінграда. Блокада з мільйоном загиблих - теж результат його планування, його плідної діяльності.

Але дивна річ: Павлова розстріляли, а ніхто з московських начальників не постраждав (Кулика розжалували пізніше за інші справи, а розстріляли через п'ять років після війни вже зовсім за іншими статтями). В переважній більшості всі московські начальники, які в перші дні війни перебували на Західному фронті, незабаром отримали підвищення.

Маршал Ворошилов через кілька днів після розгрому Західного фронту увійшов до складу Державного Комітету Оборони - надзвичайного вищого органу, в якому була зосереджена вся повнота державної влади. Крім того, Ворошилов став членом Ставки Верховного Головнокомандування.

Маршал Шапошников вже в тому ж місяці, в липні, повернувся на пост начальника Генерального штабу.

Генерал-лейтенант Маландін через сім років піднявся до генерала армії, а генерал-лейтенант Соколовський через п'ять років - до Маршала Радянського Союзу.

Особливо слід сказати про генерал-майора Василевського. Він не був на Західному фронті, але він особисто планував бойові дії Західного фронту. За ганебні поразки Червоної Армії в Білорусії та Прибалтиці, за оточення Ленінграда генерал-майора Василевського чекав найзапаморочливіший зліт у всій Червоній Армії. Через три тижні після арешту командування Західного фронту Василевський стає заступником начальника Генерального штабу, начальником Оперативного управління. До цього він відповідав тільки за планування бойових дій від Білого моря до Бреста. Тут - суцільний провал. Тепер Сталін довіряє йому планувати всі дії Червоної Армії. У жовтні 1941 року Василевський стає генерал-лейтенантом. Через півроку - генерал-полковником. Ще через місяць Сталін призначає його начальником Генерального штабу. Минуло ще півроку, і Василевський отримує звання генерала армії. Потім через 29 днів - Маршала Радянського Союзу.

І вже зовсім незрозуміла доля Жукова. Західний фронт упав. І Північно-Західний. І Південно-Західний. І Південний. Північний теж. Якби Північний фронт встояв, то не було б блокади Ленінграда. Впали всі п'ять фронтів. Їхні дії планував особисто Жуков. Але під сокиру пішло тільки керівництво Західного фронту.

А начальника Генерального штабу в святі визначили.

Понад те, 26 червня 1941 року Сталін поставив Жукову завдання займатися виключно справами Західного фронту. Ось як Жуков сам про це розповідає. «В той же день (26 червня - В.С.) ввечері за викликом Сталіна я повернувся в Москву і відразу прибув до нього в кабінет. Він поклав на мене організацію оборони на рубежі Полоцьк - Вітебськ - Орша - Могильов - Гомель, з тим щоб затримати наступ противника у зв'язку з критичним становищем на Західному фронті» («Красная звезда», 26 березня 1996 р.).

Так що Павлову «допомагали» не тільки всі Маршали Радянського Союзу, а й сам видатний полководець ХХ століття. Однак нічого ні в маршалів, ні в геніального полководця не вийшло.

А винен Павлов.

Павлова звинувачували в тому, що він погано проявив себе в січні 1941 року в ході стратегічних ігор. Джерело звинувачень відоме. Це випливає з захоплюючих мисливських розповідей Жукова. Матеріали стратегічних ігор були закриті грифом абсолютної таємності, тому Жуков міг складати все, що йому заманеться, розповідати довірливим все, на що були здатні його буйна фантазія і довгий язик. І він складав. І він розповідав. Але трохи прочинилися архівні сейфи, і виявилося, що Павлов на тих іграх був анітрохи не гіршим за Жукова. Виявилося, що Жуков просто вигадав хід і результат ігор. Розповіді Жукова - базікання, злісна вигадка