Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

«Виворочу вас всіх ляхов вгору ногами і потопчу так, що будете під ногами моїми; на остаток вас цареві турецькому в неволю продам… Грозите мі шведами – і ці будуть мої, а хоч би не билі, любо би їх било п’ятсот, шістьсот тисяч, не змогут руської запорозької і татарської сили… буду мати двісті, триста тисяч своїх. Орда всяя. Притім Тугай-бей близько мене єсть, мой брат, моя душа, єдиний сокіл на світі, готов все учинити, що я захочу. Зараз вічна наша козацька з ним приязнь, которой світ не розірве»544. Не без того, що Хмельницький тут видавав деякі бажані речі за дійсні. Сумнівно, що він вірив, ніби йому вдасться зібрати таку велетенську армію, а також утримувати вічну приязнь з татарами. Але чому було не полякати татарами польських посланців. Тим паче, що татарами козаки не раз лякали поляків.

Попри певні контакти між Хмельницьким і новим королем, кожна сторона нарощувала сили й готувалася до війни. Це стало помітно навесні, коли активізувалися шляхетські війська. На цей раз до козацької армії приєднався Іслам Гірей зі своїм військом. Це – симптоматично. Якщо раніше козакам допомагав Тугай-бей, що командував військами на прикордонні ханства, то тепер у гру вступив сам кримський хан. Це піднімало статус війни. Речі Посполитій на цей раз довелося воювати не просто з козаками й татарськими загонами, а володарем потужної держави, нащадком Чінгізідів, яким Річ Посполита тривалий час платила данину.

Наприкінці травня 1649 р. на Київщині було зібрано 30 козацьких полків, в яких налічувалося 120—150 тис. чоловік. До них же приєдналися близько татари.

Урядові частини були незрівнянно меншими (близько 15 тисяч жовнірів), хоча складалися з воїнів-професіоналів. Коли наприкінці червня козацько-татарська армія підступила до Старокостянтинова, шляхетські загони під командуванням Адама Фірлея вирішили не випробовувати долю й відступили до добре укріпленої Збаразької фортеці, розташувавшись табором під її стінами. Спроби взяти цей табір, на штурм якого Хмельницький кидав непрофесійних вояків, не жаліючи людські життя, закінчилися невдачею. 10 липня почалася місячна облога шляхетського війська під Збаражем (зараз районний центр Тернопільської області). Попри чималі труднощі, нестачу продовольства шляхтичі трималися545.

На допомогу обложеним під Збаражем ішов Ян Казимир зі своїм військом, яке налічувало приблизно 15—20 тис. чоловік. Назустріч йому рушив Хмельницький з татарами. 15 серпня під час переправи через річку Стрипу в районі Зборова королівським військам козаки й татари влаштували засідку. Відбулася жорстока січа, в результаті якої загинуло й було поранено близько 7 тис. шляхтичів. Королівський же табір опинився в пастці.

У таких умовах король Ян Казимир вирішив піти на переговори. Але не з Хмельницьким, а кримським ханом. В українській літературі можна зустріти міркування, що ці переговори відбувалися за спиною гетьмана, що хан зрадив його і т. ін.546. Насправді ключовою фігурою в козацько-татарському таборі був Іслам Гірей. За своїм соціальним статусом він був вище Хмельницького. Останній трактувався польською стороною як підданий короля, у той час як кримський хан був суверенним володарем. Зрештою, в самому татарському таборі Хмельницького розглядали як свого підданого.

В українській літературі фігурує поняття Зборівський договір. Те, що було досягнуто в перемовинах під Зборовим дещо проблематично назвати договором – принаймні в сучасному розумінні цього слова.

Іслам Гірей надав королю листа547, де говорилося, що він задовольняє прохання Яна Казимира припинити ворожнечу між двома сторонами й встановити мир між двома державами. Головні положення цього послання зводилися до наступного.

Хан вказував, що король не повинен завдавати шкоду гетьману Хмельницькому та його війську в кількості 40 тисяч чоловік. Коли ж гетьманське військо перебуватиме в поході, король не має нападати на козацькі землі. Тобто реєстр помітно збільшувався (раніше Хмельницький просив 12 тисяч реєстру). Козацька ж територія ставала фактично автономною. Насправді вона перетворювалася в буферну зону між Річчю Посполитою й Кримським ханством, де останнє мало більший вплив.

Король, далі йшлося в документі, повинен сплачувати хану щорічну данину й надсилати коштовні подарунки, не допускати нападів на північні землі ханства. У разі потреби, надавати військову допомогу ханові, підтримувати дружні стосунки з державами, з якими дружить хан і не мати приязних відносин з країнами, недружніми Кримському ханству.

Ці пункти виглядали принизливо для короля. Фактично він трактувався як васал кримського хана. Але що було робити? Ян Казимир знаходився в безвихідному становищі. Король також мусив сплатити значну відкупну суму ханові, щоб той зняв облогу його табору й табору під Збаражем.

Тим часом 17 серпня 1649 р. Хмельницький у таборі під Зборовим передав королю свої вимоги548. Король же надав Хмельницькому лист, який підтвердив чимало козацьких вимог549. Цей документ часто в нашій літературі, власне, іменується Зборівським договором. Насправді то був не договір у класичному розумінні, а пожалування Хмельницькому та козакам. Військо Запорізьке не трактувалося як суб’єкт відносин. У королівському листі, що був наданий Хмельницькому в присутності канцлера Єжи Осолінського та київського воєводи Адама Киселя (1600—1653), котрий часто був у ролі посередника між королівською владою та гетьманом, йшлося, що забезпечуватимуться козацькі вільності, збільшиться реєстр, Чигирин передавався Хмельницькому, тобто він ніби отримував уряд чигиринського старости, проголошувалася амністія повстанцям,