Читати книгу - "Чорна акула в червоній воді"

вчасно почати стріляти. Чи боїться він? Ні, не боїться, він сходить з глузду від жаху. Але що то було? Щось схоже на величезну людину чи людиноподібного звіра. Він не встиг розгледіти, все сталося занадто швидко. Зрозуміло одне — та потвора має жахливу силу. Чому він не стріляв? Через те, що міг влучити в Азіата, чи просто не встиг?

— Падло! — прошепотів Прищ. — Падло! — вигукнув, погрожуючи комусь невидимому в тумані пістолетом. А якщо йому не вдасться вбити ту потвору? І дійсно, нікому не спадає на думку полювати на тигра з пістолетом. Треба вбити щось надзвичайно сильне, майже невидиме через цей туман — щось що полює на нього. Прищ зареготав, у нього почалася істерика.

Врешті-решт він почав кудись повзти, бо вже не мав сили йти. Втратив орієнтацію і навіть не замислювався, чи тримається вірного напрямку.

Втім, йому пощастило, через кілька годин він почув шум річки. Від цього у Прища додалося сил. Він підвівся і пішов на той шум. Там мав бути порятунок. Шум все посилювався, і раптом з туману виринув оранжевий намет. О, господи! Він вийшов до того самого місця, звідки розпочався увесь цей жах. Хоча б не наштовхнутися на труп. Прищ опустився на коліна і поповз, роблячи гак навколо того місця, де мало лежати тіло і уважно обмацуючи каміння перед собою, аби не зірватися з крутого берега. Прищ повз так, поки не відчув, що каміння стрімко обривається донизу. До його обличчя тепер долітали бризки. То був берег річки.

Прищ лежав на краю урвища і думав про те, що має далі робити. Йти він не міг. Все тіло боліло, пошматоване колючками. Може, залізти до намету, перепочити і зігрітися? Але відпочивати — це все одно, що чекати потвору з туману. Треба добиратися до міста. Але він не може йти, бо ледве здатний стояти.

Та раптом йому сяйнула рятівна думка. Тоді, в наметі, він бачив надувного човна. Чоловік з жінкою користувалися ним замість матрацу. Він попливе до міста. Попливе! Течія зробить за нього всю роботу. Аби тільки той човен був на місці. А куди ж він міг подітися? Хіба що його хтось узяв… Хто? У Прища по шкірі побігли мурашки. А якщо там, у наметі, причаїлася та потвора і чекає на нього? Прищ сторожко підійшов до намета і, тримаючи пістолет напоготові, обережно відхилив брезент. Нікого. Човен був на місці.

Розділ 16

Прищ швидко відштовхнув човна від берега, вигріб із затоки. Течія підхопила його і понесла між клаптями туману, які, здавалося, рухалися назустріч човнові. Прищ відчув себе трохи спокійніше. Та раптом він подумав: а якщо та потвора, що убила його приятелів, може плавати і зараз схопить його і потягне вниз?

Прищ з острахом оглянув вируючі буруни річки і шмаття туману, що то тут, то там нависало над ними. Прислухався, але крім монотонного шуму течії до нього не долинуло жодного стороннього звуку. Прищ зробив кілька гребків і відчув, що його хилить у сон — далася взнаки безсонна ніч. Ні, зараз не можна спати. Прищ зачерпнув воду долонею і хлюпнув собі в обличчя.

Треба чатувати. Почав уважно вдивлятися в береги. Туман, густий над водою, був значно рідшим над берегом. Здавалося, що він здіймається над серединою річки височенною аркою. Туман та ліс приховували щось таємниче і вороже. Прищеві здавалося, що палаючі очі переслідують човен берегом, слідкують за ним то з одного, то з іншого берега.

Коли щось залопотіло над головою, Прищ здригнувся, підхопився на ноги і мало не впав у воду. Великий птах з’явився з туману і трохи не зачепив Прища крилом. Прищ брудно вилаявся. Птах зник і лопотіння стихло.

Човен потрапив у туманну хмару, що стелилася по воді. Прищ побачив, як зник ніс човна, а потім туман накрив і його самого. Враження було таке, немов човен ковтнула величезна біла потвора. Втім, на воді Прищ почувався набагато певніше, ніж у лісі.

Втома знову починала даватися взнаки. Прищ клював носом, поки його підборіддя не починало битися об весло, прокидався і знову засинав. Так продовжувалося досить довго. Поки з напівсну Прища не вивели нові нотки, що з’явилися в «голосі» річки і відрізнялися від досі монотонного дзюрчання води. Прищ дослухався, не розуміючи, що б той новий тон міг означати. Було схоже, що десь там, попереду, зливаються в одну кілька рік. Несподіваний здогад примусив його кров захолонути в жилах: «Пороги!» Він бачив їх, коли йшов зі своїми дружками з міста. Каміння, що наче зуби велетенської акули, стирчить з води. Перший же камінь розірве гумовий човен і пустить на дно. Виплисти між жахливими бурунами практично неможливо.

Шум поступово переходив у тихий гуркіт. Немов погрозливо рикав готовий до нападу звір.

Річка зробила стрімкий поворот між двома порослими вільхою скелями, шум багатократно підсилився і Прищ тепер зміг побачити каміння, що стирчало з води. Воно швидко наближалося.

Прищ гріб з усих сил. Але зрозумів, що не встигне досягнути берега. Бризки обливали його з голови до п’ят. Прищ потроїв зусилля, вже майже не сподіваючись на порятунок. До берега залишалося кілька метрів, коли човен втягнуло в перший проміжок між камінням. Човен стрибнув з півметрового уступу, трохи не вибивши з Прища