Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Ніщо так не гріє кров, як любов»
Покинулася Стьопка від того, що її кудись несли на руках. Вона, не розплющуючи очей, муркотнула:
-Куди?
-До зірок…
Така романтична відповідь її більш, ніж влаштувала і вона знову провалилася з солодку дріму. Прокинулася знову від погладжувань. Мітині руки перебирали волосся, гладили шию та плечі.
-Ти чого не спиш? - запитала сонно.
-Не спиться, вранці ти підеш... хочу якнайбільше наситити тобою... - відповіли їй, - пробач, що розбудив.
Стьопка сіла на ліжку. Вона була вдягнена у Мітіну майку та трикотажні штани. Коли вдягалась, навіть не пам’ятала, треба ж як міцно заснула одразу після ванни.
-Дякую за одяг, - подякувала.
-Мені приємно, що ти у моїх речах. Це так… хвилює, – посміхнувся.
Тут Стьопка звернула увагу, що вони лежать на блакитному дивані у вітальні, а над ними сяє зоряне небо. Вона зачаровано подивилася нагору і забула, що хотіла сказати. Знову звалилася поряд з ним, умостившись під пахвою і дивилася на чорне полотно небесного купола, що світилося вогненними цятками.
-Як гарно... - зачаровано прошепотіла через якийсь час.
-Це ти – гарна.
-Пф! - фиркнула Стьопка, - щиро кажучи, мене трохи бентежать такі компліменти.
-Чому?
-Знаєш, вся ця ситуація з нареченими, що нізвідки взялися, трохи коробить. Ти вже вибач!
-Нічого страшного, - відповів з сміхом Мітя, -я розумію.
-Розумієш?
-Розумію. Я теж не був готовий дізнатися, стоячи з посилкою на твоєму порозі, що ти моя наречена, яку до того ж помітив ведмідь лісника. Це мене заскочило зненацька, м'яко кажучи… - помовчав, - Але не розумію, чому тобі неприємні компліменти.
-Ні, не те що неприємні. Просто раніше я такою популярністю не користувалася, була… негарна.
- Ти - гарна! – заперечив Мітя.
-Ну, тепер так… А всього кілька тижнів тому я важила кілограмів на десять більше, а волосся у мене було каштанове і пряме.
-І що? – не зрозумів чоловік.
-А то! Я не звикла вважати себе вродливою. Мені компліменти говорили востаннє ще в інституті, мабуть… Ось і мерехтить у ваших словах сарказм.
-Ти що! Не можу сказати за інших, але я просто збожеволів з того дня. Тільки заплющу очі – ти переді мною… - він притиснув її до себе і закопався носом у волосся, - ніколи до цього дня не відчував подібного.
-Це магія, так? Все не насправді? - стало Стьопці сумно від думки, що в іншій ситуації її наречені навіть не звернули б на неї увагу, пройшовши повз.
-Це магія кохання. Але вона насправді, - палко запевнив чоловік, - щось таке є в тобі і в нас, що тягнеться одне до одного. Тобі краще знати, - посміхнувся, - це ти у нас по любовній частині, Повелителько Долі.
-Годі тобі, Повелителька, - знову пирхнула, - поки тільки одну пару з'єднала.
-Але з'єднала ж. А потім будуть інші. Вір у себе, Руденька! - черговий поцілунок у верхівку, - Слухай, у тебе таке волосся сплутане, треба з цим щось зробити!
-Так? - Стьопка помацала голову і застогнала, згадавши, що в останню добу її волосся не знало гребінця, зате його кілька разів занурювали у воду і навіть не сушили, - ой-йо... гніздо!
-Хочеш, допоможу? - запропонував Мітя, сідаючи і допомагаючи сісти їй.
-Як? - Стьопка почала обмацувати голову, лякаючись масштабами катастрофи, - це скловата, а не волосся! Може зістригти?
-Не треба стригти! - обурився, - у мене є олійка для волосся, користувався, коли носив дреди. Спробуємо?
-Ну давай... - промимрила, - я не вмію доглядати за кучерями! А за такими довгими й поготів!
Мітя зник, а повернувся із тюбиком. Підтягнув табурет до дивана, сів на нього і скомандував:
-Обіприся на підлокітник, а голову клади мені на коліна!
Степанида підлізла до краю дивана і вляглася, як просив Мітя. Той налив у долоні ароматну олію із запахом лаванди, розтер і заходився перебирати поплутані локони. Жінка застогнала і змежила повіки.
-Як я люблю масаж голови... - млосно простогнала.
-Спасибі за підказку! – пальці закопалися глибше і почали розминати шкіру голови.
-Міть, а розкажи про приворот... - попросила. Пальці Міті застигли. Стьопка розплющила очі і зустріла його засмучений погляд, - ти мій наречений, я маю знати навіть погане. Ні, не так! Погане, насамперед!
-Добре, - зітхнув, - мені не хотілося про це говорити, але ти маєш рацію. Косякнув- тримай відповідь… - помовчав і почав, - У нашу першу зустріч усвідомлення того, що ти моя наречена – вразило. Я й знати не знав, що ти існуєш, – розповідав, продовживши масаж, – і тут на тобі! Гепнуло так, наче на виворіт вивернуло! Але не встиг я це усвідомити, як відчув запах... - Митя набрав у груди повітря і видав емоційно, - це було... коротше розмазало мене по асфальту! Як пояснити не знаю, просто це виявилося тяжко. Дізнатися, що ти є, побачити, перейнятися почуттями і в ту ж мить зрозуміти, що тебе вже відібрали, не залишивши мені й шансу. Я не витримав, поїхав геть... навіть напився, дурень.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь», після закриття браузера.