Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Чую скрегіт меча, він ударяється об кістки монстрів, Дженард б'є сильніше, ніж я. Кожен його удар нищівний. За кілька помахів він відбив оточення навколо Есмеральди, подав дівчині руку. Тепер ми стоїмо у колі з трьох людей. Есма, незважаючи на рани, ще бореться. Не помітила, коли саме, і як це сталося, але її крила відновилися, наче й не горіли у вогні.

- Потрібно йти, ми не впораємося, - Дженард закликає закінчувати бій, - це безглуздо. Ми лише втрачаємо людей.

В той же час я побачила свого молодшого брата. Елім бореться поза кільцем світлих магів, надто далеко від нас, щоб приєднатися. До цього моменту всі опинилися в одному колі, не поділяючи, хто тут кому допомагає, хто кому брат чи сват. Вцілілі світлі маги стали кільцем, навколо поранених, мужньо тримають бій, але більше захищаються, ніж атакують. Ми з Дженардом стоїмо пліч-о-пліч у тому ж колі. Поруч зі мною Калеан, за ним Кірам. Тільки Елім все ще не в кільці. У нього найнебезпечніше становище, і я зараз найбільше хочу, щоб він опинився поряд із нами, де є за спиною щит.

Магів залишилося не так багато. Найстійкішою виявилася наша команда, а ще Хот-Девілі. Встигла помітити, як Діен періодично підліковує брата та Есму, пропонував допомогу і нам, але Дженард відмовився. Він п'є зілля для зцілення, яким щедро ділиться з моїми братами. Напевно, переміщує зі свого таємного місця. Тепер зрозуміло, чому напади нудоти у мене різко припинялися. Щоразу, коли він був поранений, випивав зілля та повністю відновлювався. Мені поки що це не знадобилося, здебільшого мене закривають з усіх боків. Дженард бере основні удари на себе, хоч і розумію, що йому це не завжди легко дається.

- Еліме! – голос старшого брата вирвав мене із зацикленості на бездумних ударах. Я все почала робити на автоматі.

Повернула голову в той бік, де востаннє бачила молодшого брата, і моє серце стислося, облилося кров'ю, а потім розлетілося на уламки. Я побачила, як гострий багнет якогось літаючого монстра пронизав завислого в стрибку Еліма. Груди стиснув гострий біль, ніби це моє тіло проткнули наскрізь.

- Ні! Ні! Ні! - Вириваюся з кола. Бігти… на допомогу… терміново… - Ні-і-і! Еліме! Будь ласка!

Я повисла в руках Дженарда, ноги борсаються в повітрі, ніби я все ще біжу, тіло залишають сили, розпач заливає душу, біль окупував усі клітини.

Цього не може бути! Я не можу його втратити! Це все сон, лише сон. Я скоро прокинуся. Дженарде, розбуди мене, будь ласка! Адже я кричу уві сні. Розбуди мене!

- Ти не допоможеш йому, Аліто, - над вухом м'який голос мого чоловіка.

Мою істерику помітили всі, але маги продовжують тримати оборону. Половина вже без сил, Кірам з Калеаном вибиті з колії, їхні удари стали менш рішучими та потужними. Ось-ось хтось пропустить атаку, не відіб'є напад. Вони ледь стоять на ногах. Я б'юся в істериці, так само перебуваючи в повітрі. Дженард не може відбиватися мечем, бо тримає мене, тож ми вже всередині кола нас замкнули з усіх боків. Кільце зменшилося неймовірно. Залишилися найстійкіші маги. З великої двадцятки всього п'ятеро, решта – викликані на допомогу родичі та друзі. У сумі не більше п'ятнадцяти магів. Незначна кількість, щоб відбиватися від монстрів, що знову налетіли. Цього разу вони схожі на величезних оводів з витріщеними очима. Гострі клешні виблискують у повітрі, довгі лапи безладно б'ються об землю. Тут уже й меч безсилий, тому що завдати смертельного удару такої тварі не вийде, до неї неможливо підібратися впритул.

- Будь ласка, поверни його, ти ж можеш, - говорю благаючим тоном Дженарду, чіпляюся за надію. - Я бачила, що ти можеш все виправити. Будь ласка, поверни Еліма.

- Аліто, якщо я відмотаю час, а можу я зробити це лише на п'ять хвилин назад, нічого не зміниться. Ми не зможемо відбитися. Ти тільки вдруге побачиш його смерть.

З моїх очей ринули сльози. Груди стиснули ридання. Я обм'якла в чоловічих руках, сил немає навіть щоб тримати себе вертикально. Бій не шумить у вухах, у моїй голові тиша, перед очима немає картинок, тільки непроглядний туман.

- Зберися, дівчинко, зберися.

- Ти можеш усе виправити?

- Я знаю один спосіб. Мені треба знати, кому я можу тут довіряти, крім твоїх рідних.

- Едні, Діен, Есма.

- Клич усіх у хатину в лісі. Переміщаємося разом таємним коридором. Нехай ідуть за нами.

Я кивнула на автоматі. Звернулася подумки до всіх названих. Кожен смикнувся, але моє прохання почуте. Усі переміщуються у вказане місце. Я з болем розумію, що роздерте тіло молодшого брата залишилося там, на випаленій траві.

- Чому я це не передбачила? - Почуття провини мене добиває. - Я надто була зайнята собою.

- Ти ні в чому не винна, - Джен мене заспокоює.

Біля хатини зібралося семеро людей. Всі пошарпані, з кривавими плямами на одязі, знесилені, з диким блиском в очах. Ми брали участь у справжній кривавій бійні, причому нам не дали можливості вийти з неї гідно. Ми втекли. Я пообіцяла всім, що ситуацію ще можна виправити, хоч сама навіть не уявляю, як.

Діен щось сказав Енді, коли я повідомила натяк на план. Підозрюю, що це пов'язано із здібностями Дженарда. Діен переконав брата, що треба прислухатися і йти за нами.

Довго мовчимо, стоячи в лісі біля хатини, яка цього разу не здається старою. Відчуття, що її збудували тут нещодавно. Навіть запах свіжоспиляного дерева ще витає в повітрі. Вся компанія на якийсь час розмістилася на колодах біля лісового будиночка. Брати притримують голови руками, схилившись до стегон. Ми з Дженардом стоїмо, хоч я більше висну на ньому, ніж сама тримаюся на ногах.