Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          Ти імпотент. Не в штанах – в душі, - але потім єхидно посміхнувшись поправила себе. – Хоча, може там і там. От і позаздрив бідолашному котикові в якого все «працює».

 Ліна бачила як його очі звузились від злості і він міцно стиснув губи. Вадим підвівся і сперся обома руками об стіл:

-          Ти про це пошкодуєш, - зашипів на неї.

 В очах з’явився недобрий, небезпечний блиск, який, як не старайся, лякав дівчину. Та вона вже не могла спинитися – адреналін бушував.

-          То от чому ти розлучився? Бідолашний, - скривила лице у фальшиво-співчутливому виразі. – Знаєш, в наш час багато хороших спеціалістів. Думаю, ти і сам...

 Ліна затнулась, побачивши як Вадим випрямився і дивлячись на неї хижацьким поглядом з домішком ненависті, повільно рушив в її сторону:

-          Тобі доведеться відповісти за свої слова, - тихо проговорив, але ефект був більшим за крик.

 Тікати! Негайно і без зволікання – завила внутрішня сирена тривоги.

 Ліна поспішно позадкувала до дверей, зверхньо, але знервовано посміхаючись та вдаючи безстрашність, якої і натяку не було:

-          Знаєш, я навіть спробую тобі допомогти в знак нашого давнього знайомства. От прямо зараз піду і загуглю, що робити в ситуації, в якій ти опинився, - затараторила дівчина, намагаючись приспати його пильність і стрімке наближення та коли опинилася біля дверей швидко відчинила і, мов ошпарена, вибігла та не збавляючи темпу побігла сходами, щоб бува не провести лишньої хвилини там чекаючи ліфта - лячно було знаходитись з ним зараз на одному поверсі.

 До часу, поки дівчина добралася до свого робочого місця вдалося добре перевести дух і заспокоїтись. Вона сіла за свій стіл і якусь мить тупо дивилася на згаслий монітор ноута, а потім несподівано зарилася лицем в долоні і нестримно розсміялася.

 Як так сталося, що вона перетворилася на стервозну, мстиву злюку. Як би не хотілося це визнавати, але Вадим мав рацію. Та це була його вина. Кожен раз цей паскудник якимось чином ліпить з неї, може і несвідомо, різні жіночі іпостасі. Вона відкриває в собі грані характеру про які і не підозрювала та те, що вона в результаті витворяє не на жарт лякає. Він єдиний мав здатність вибити її зі звичного, усталеного ритму існування, із її зони комфорту та з усієї дурі кинути в життя з усіма його барвами.

-          Ти чого така весела? – поцікавилась Оля, розвертаючись в кріслі до Ліни.

-          Та так, тільки що анекдот в ліфті почула. Якось при нагоді розповім, - подивилась на колегу, опустивши долоні вниз і кілька разів глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись, та взялася за роботу.

 Оля трохи підозріло подивилася на розрум’янену колегу, але розуміючи, що та не налаштована на продовження розмови, відвернулась до свого заняття.

 Робочий тиждень закінчився спокійно, без особливих подій. Вадима не видно було на горизонті: чи то такий занятий був, чи врешті наплював на неї. «Начхати, - переконувала себе дівчина. – Мені душевна рівновага важливіше, але за Семена я ще мушу з ним поквитатися».

 На вихідних Ліна приємно провела час в компанії Дмитра за переглядом комедії про яку в них раніше йшла вже мова. Потім вони повечеряли в трохи шумному, але затишно-оформленому ресторані. Коли авто Дмитра зупинилося біля під’їзду дівчини, він напівжартома пробував напроситися на десерт, чи чай, чи каву, але Ліна м’яко відмовила, посилаючись на пізню годину, тож вони розпрощалися до понеділка.

 В неділю дівчина залишилася сидіти вдома. Погода була неприємно сирою і холодною, на додачу ще й місячні почались. «Що ж, на три дні вона обмежено-дієздатна» - посміхнулась своїм думкам. В домі закінчились обезболюючі, тому на вулицю таки довелось іти. Стоячи в аптеці в черзі Ліна, розглядаючи з нудьги вітрину, натрапила поглядом на відділення з «цікавими» препаратами. Оте чортеня, яке сиділо на одному плечі вже почало потирати руки, вибудовуючи підступний план. В результаті з аптеки дівчина вийшла не тільки зі знеболювальним. Тепер залишилося дочекатися відповідного моменту, щоб привести задум в дію. Вадим пошкодує, що чіпав її котика.

 Кілька наступних днів дівчині не підвернулася можливість та й часу не було, щоб реалізувати свою помсту.

 Під кінець тижня, в четвер, Ліна, прийшовши на роботу, відразу поплелась в кімнату відпочинку, щоб зробити собі міцну каву – Семен, очевидно, поправився після операції і всю ніч шарудів то пакетом, то якоюсь своєю іграшкою, то по ліжку топтався. Відповідно вона не виспалася. Коли Ліна стояла біля кавомашини і позіхаючи дивилася як тонкою цівкою напій стікає в чашку, до кімнати зайшла Марія чим немало здивувала дівчину.

-          Доброго ранку, Ліна. Мені потрібно скористатися вашою кавомашиною, бо наша зламалась.

-          Так, звісно. Теж не виспались? – підтримала розмову дівчина.

-          Ні, це для шефа. В них (під «них» вона, очевидно, мала на увазі керівництво) там за пів години зустріч з інвесторами, а я банально каву не можу зробити, - нервово засміялась. – Та ще й... Ні, нічого.

-          Кажіть. Я можу вам чимось допомогти? – щиро поцікавилася Ліна.

 Марія трохи завагалась, але врешті заговорила:

-          Можеш зробити каву? Я страшенно хочу в туалет – ранок шалений, ніяк туди не втраплю. Ти була його асистенткою і знаєш як він любить, - попросила Марія.

-          Звісно зроблю, - мило посміхнулася Ліна, так невинно, як дитина, котра задумала чергову пакість, але асистентка Вадима цієї метаморфози не помітила і поспішила на вихід, дорогою щиро дякуючи.

-          Зроблю. Зроблю каву, яку він надовго запам’ятає, - підступно посміхнулася Ліна, коли в кімнаті нікого, крім неї не залишилося.

 Ліна, не гаючи ні секунди, швидко попрямувала до кабінету маркетингу і витягла з сумки готовий пакетик з подрібненою заздалегідь таблеткою і так же швидко вернулася до кавомашини. Вона висипала вміст у чашку і натиснувши потрібні кнопки та поставила її під блок подачі кави.