Читати книгу - "Станція з привидами, Барнс С.А."

Ава. Вона розмовляє з Авою. Або її проекцією. Знову ж таки, ці речі зосереджуються на людях і ситуаціях, які викликають у людини найсильніші емоції.

Але судячи з того, як обличчя Кейт червоніє від сорому й злості, невидимі сутності не приймають цю відповідь.

Офелія також.

Вона простягає руку й хапає PMU. Кейт, здається, навіть не помітила руху.

Поклавши прилад на плече Ітана, Офелія відступає. Ближче до аптечки.

«Оцінка», - PMU оголошує діагноз. «Крововтрата. Вогнепальне поранення. Будь ласка, лежіть спокійно!» Механізм повчає Ітана, коли він знову починає кашляти. Тоді його дихання сповільнюється, очі заплющуються.

«Ітане, залишайся зі мною», — шепоче Офелія. Вона ковзає рукою до аптечки, поки Кейт відволікається, розподіляючи свою увагу між PMU та тим, кого вона бачить у коридорі. Кейт слухає. Їх.

Тут же під рукою, будь-яка кількість ампул. Ліки, які Офелія могла б завантажити в гіпо і спробувати ввести. Вона не вірить, що Кейт добровільно віддасть пістолет, навіть якщо Офелія зможе тимчасово викинути їх зі свідомості за допомогою стимулятора.

Це так заспокійливо. Нокаутуйте Кейт, заберіть пістолет. Але блиск інструментів у рюкзаку Келлерсон в футлярі з чорної тканини, прямо зверху, привертає погляд Офелії. Як смачний секрет у темряві.

Кілька років тому її сестра Дулсі була одержима ігровим шоу QuickQ під назвою Стара олімпійська школа. Учасники змагалися у тому, щоб збивати масло, набирати справжній телефонний дзвінок, керувати автомобілем без автоматизації — без будь-яких попередніх інструкцій. Один із цих епізодів включав метання сокир, очевидно, звичайне дозвілля свого часу.

Частина Офелії хотіла б, щоб вона звернула більше уваги на цю смішну думку. Ідея можливості завдати шкоди на відстані зараз звучить надзвичайно привабливо.

І все-таки, один швидкий розріз сухожилля на задній частині коліна Кейт, і вона опиниться на підлозі. Тоді досить легко витягнути пістолет.

Навіщо зупинятися на цьому? Збий її з ніг і покарай. Це її вина. Вони помруть тут через неї. Чому б їй не лідирувати? Образ в голові Офелії абсолютно чіткий. Інше лезо стискає в її руці, тільки воно встромлюється в закриті костюмом груди Кейт раз, два, а потім п’ять разів, звідки кров повільно ллється, а за нею — чорний сік.

Перспектива приносить похмуре задоволення, наче відпустити повідок на монстрові й спостерігати, як він (нарешті) сіє передбачуваний хаос. Жах теж присутній. І в ідеї, і в задоволенні її найнижчих спонукань. Але більш тьмяним способом.

Офелія важко ковтає. Вона хотіла б звинуватити в цьому сутності, вплив версії її батька. Але це не сутності в її голові; це вона сама. Запальний темперамент, гнів, коли йому кидають виклик чи перешкоджають. У цьому вона дочка свого батька.

Але не у всьому. І вибирає вона. Це нагадування допомагає трохи зняти напругу в її грудях.

Тому, коли Офелія просуває руку в аптечку, вона обходить пакунок Келлерсона. Ти робиш помилку, її батько — її справжній батько — глузує в її голові. Ти надто слабка, як і твоя мати.

Офелія також не любить вибір своєї матері, але вона знає, з якими їй можна жити.

«Накладено коагуляційний пластир», — каже PMU, і Кейт штовхається, повертаючись до PMU з пістолетом. «Негайно зверніться за медичною допомогою до найближчого медичного закладу срібного класу».

Офелія користується нагодою і вдаряє гіпо-спреєм в литку Кейт раз, потім двічі. Від уваги Офелії не вислизає те, що цей рух є незручно близькою пародією на ножове поранення Кейт, як її власна уява подала їй.

Кейт відступає, її очі широко розплющені. Чорні цятки тепер більш помітні на її блідіших райдужних оболонках.

«Ні, ні», — твердо каже Кейт. «Мені потрібно… Мені потрібно…» Вона різко сідає, виглядаючи досить враженою, опинившись на землі.

Офелія простягає руку й обережно бере пістолет у неї з рук, і Кейт не б’ється з нею. Через секунду Кейт зовсім затихає, впавши на бік.

«Ітан». Офелія шатисне своє неушкоджене плече. «Ти все ще… ти?»

Його очі розплющені. Він здається ошелешеним, але киває. «Ти все ще не той лікар», — каже він.

Вона не впевнена, що це випадковість, що Ітан і вона були останніми, хто зняв свої костюми та шоломи того першого дня в хабі, і що тепер вони єдині, хто залишився стояти, метафорично кажучи.

Офелія закочує очі. «Це все ще ти».

«Але я не думаю…» Він вагається. «Я довго не витримаю. Я їх чую». Його горло працює, гостре адамове яблуко підстрибує від емоцій. “Мої сестри. Вони просять мене приїхати до них».

Прокляття.

Викинувши заспокійливий засіб, що залишився, на підлогу, Офелія знову заряджає гіпо ампулою стимулятора, ще раз перевіряючи, чи не зіпсувалася вона.

Потім вона б’є в себе та Ітана по дозі.

Він різко вдихає і починає кашляти. «Вау, це…»

«Краще, ніж кава». Її сміх звучить трепетно, як і повинно бути, оскільки здається, що її серце зараз вибухне в грудях.

«Тобі потрібно встати зараз, якщо можеш». Офелія відкидає PMU з дороги, а потім переступає через нього до його здорового боку. Вона простягає свою тремтячу руку, і він бере її. «Вам потрібне лікування на Стійкості. Цього буде недостатньо».

Він приглушено бурчить, коли вона піднімає його на ноги. «Звідки ви впевнені, що вони дозволять нам…»

Офелія міцно стискає його руку й хитає головою. Вони в їхніх головах, але вона не впевнена, що вони завжди розуміють, що відбувається. У будь-якому випадку, краще не говорити їм про це.

Офелія обережно підтримує його плече. Вона не надто хороша опора — занадто низька для цього, — але, можливо, вона зможе втримати його від падіння обличчям вперед, якщо до цього дійде. «Ми підемо шукати Суреша», — каже Офелія вголос, сподіваючись, що Ітан зрозуміє.

І або він це робить, або він уже досить з цього, що йому не спадає на думку відштовхуватися. «Що ти зробила з Кейт?» — запитує він, коли Офелії вдається повернути їх обличчям у правильний бік.

«Вона поки що спить. Я дала їй заспокійливе».

Він хмуриться на неї. «Але ти сказала…»

— Пістолет, Ітане, — різко каже Офелія. «Я робила усе, що могла, після того, як підстрелили командира місії. Я не думала, що розмовна терапія якось нам допоможе, і ви точно не хочете бачити мої навички ведення переговорів із заручниками».

«Чорт. Гаразд.” киває він.

«Я збираюся відвезти вас до Суреша», — каже Офелія, уникаючи згадки про те, що Суреш знаходиться на посадковому модулі — перший крок їхнього давно назрілого відступу. «Тоді я повернуся за нею».

34

Усе це займає набагато більше часу, ніж думала Офелія, чи ніж вона сподівалася. Перш ніж вони з Ітаном покинуть будинок, вона має знайти правильні латки — потрібного розміру та товщини — щоб заклеїти дірку, пробиту в костюмі Ітана.