Читати книгу - "Жахослов"

насичена, дурманна суміш усіх сухих інгредієнтів. Тоді, розповідаючи про свій обов’язок перед її родиною, він здався їй неймовірно старим, а під час другого візиту – навіть старішим. У цей другий візит Кіт висловила прохання, у результаті якого тепер мала власне місце у схованці. Тепер же, готуючись прийти сюди втретє, вона особливу увагу приділила зовнішньому вигляду, подбавши про те, щоб її сукня, капор, пелерина й сумочка були скрізь чорні, як нагадування про жалобу – період якої, щоправда, давно сплив – і про борг, який залишився.

Нічого не змінилося, хіба що запах набув нудотно-солодкавого присмаку – вона гадала, чи бува підземне приміщення не використовується як курильня опіуму, а тоді покачала головою. Вона не хотіла цього знати і була зараз не в тій ситуації, щоб когось судити. Світло ледь пробивалося крізь запацьоране лондонським брудом скло, у магазині зовсім не було відвідувачів, і здавалося, ніби жоден предмет не полишав своєї полиці з минулого разу. Але вона знала, що торгівля в китайського аптекаря йде жваво, а репутація в містера Віна була така, що навіть спеціалісти з Гарлі-стрит відправляли своїх пацієнтів сюди по деякі ліки. Якось вона спробувала лікувати Люціуса однією настоянкою старого джентльмена, але запах і смак викликали в нього таку відразу, що брат відмовився ковтати його більше одного разу, і врешті-решт мікстуру довелося вилити.

За прилавком був той, кого вона шукала. Умостившись на високій табуретці, він нагадував манекен або ж ляльку, залишену для охорони. Його кругле обличчя не виявило жодного подиву при її появі, хіба що рот під білими вусами вигнувся в усмішці привітання. Його довгий халат мав цікавий сіро-зелений колір, і вона подумала, як зручно в цьому одязі зливатися з тінями всередині будинку.

– Міс Кетрін, – промовив він. Його голос був текучий, наче олія. Голос молодого чоловіка. – Ще один світський візит, так скоро – мені варто хвилюватися?

Кіт усміхнулася.

– Вітаю, містере Він, – вона не була навіть упевнена, що це його справжнє ім’я, але саме воно прикрашало фасад його крамниці, саме так зверталися до нього жителі Заходу, що відвідували його заклад, і навіть його співгромадяни – принаймні в присутності інших. – Сподіваюся, у вас усе гаразд.

Він кивнув, але нічого не відповів, лише чекав, доки вона озвучить мету свого візиту.

Вона вагалася, але потім заговорила.

– Містере Він, я маю до вас особливе прохання. Мені нелегко про це казати, але я прийшла до вас через те, що нас пов’язує.

Китаєць розсміявся.

– Ви маєте на увазі мій борг, міс Кетрін.

Вона чи то кивнула, чи то знизала плечима у відповідь.

– І що вам від мене потрібно?

– Мені потрібен пістолет, сер.

Кілька довгих секунд він мовчав, розгладжуючи вуса, а тоді зробив нечуване – зійшов зі свого трону і наблизився до неї. Він рухався з нетиповою для старого спритністю, і вона подумала, що коли він буває повільним, то не через вимушеність, а лише тому, що так хоче.

– Це дуже велика послуга, міс Касвелл, – важко сказав китаєць, зупинившись перед нею.

– Ви винні мені велику послугу, містере Він. Так ви казали, – промовила вона так само важко, дивлячись йому в очі.

– Що дає вам підстави вважати, що я буду зацікавлений допомагати вам у настільки незаконній справі?

– Та сама причина, з якої ви надіслали до мене хлопчика повідомити про мертву жінку.

Він розтулив рота, збираючись заперечити, але вона продовжила:

– Дуже мало трапляється таких подій, сер, про які ви б не знали – мені відомо, що ваші гінці збирають інформацію, як інші діти ягоди. І я знаю: це для того, щоб захистити ваших людей – хто попереджений, той озброєний. Тож повірте моїм словам, що це необхідно, аби захистити моїх людей – усіх людей – від небезпеки. Я знаю, ви мене зрозумієте і схочете допомогти.

Він прискіпливо вдивлявся в неї і нарешті сказав:

– Однозарядний чи багатозарядний?

Вона кліпнула.

– Багатозарядний підійшов би найкраще.

– Щоб мати більше одного шансу, хоча мені казали, що завжди слід влучати з першого пострілу. Ви знаєте, як ним користуватися?

Вона кивнула. Батько навчив її стріляти диких птахів. Згодом, приєднавшись до столичної поліції, вона тренувалася в стрільбі з вогнепальної зброї, але, зважаючи на недовгий термін її служби, пістолет їй поки що не довіряли.

– Один з хлопців доставить його до схованки.

– Коли? Мені він потрібен…

– Подібні речі не так просто роздобути, – сказав він, а потім засміявся. – Ввечері дев’ятого.

Вона подякувала йому і розвернулася, щоб піти. Вже на порозі його голос зупинив її.

– Міс Кетрін?

– Так? – вона озирнулася через плече, звівши брови.

– Не забувайте: зважившись на деякі кроки, назад уже не повернеш. Деякі вчинки просто занадто серйозні, щоб можна було відіграти назад – це те, що я завжди кажу молодикам, коли вони мають обрати свій шлях. Гадаю, це стосується і вас також. Ваш наступний крок змінить увесь напрям вашого життя.

Кіт кивнула, але не відповіла. Надворі вона різко вдихнула, втягуючи холодне повітря в легені. Крамниця раптом здалася їй безладно захаращеним замкненим простором. Вона заплющила очі й стала терти їх, доки під віями не почало мерехтіти. Вона сказала собі, що не має вибору. Або вона сидітиме склавши руки, удаючи, що її анітрохи не стосується все, що сталося і могло статися знову, або вона все пояснить Мейкпісу і тим викаже себе з головою і втратить усе, за що так важко боролася, або зробить це, останню з можливих речей: покінчить з усім і збереже в цілісності себе і своє теперішнє життя.

– Де ти була? – спитала Луїза, щойно Кіт з’явилася на порозі. Останні тижні, після світського візиту Мері Келлі, вона виявляла особливу пильність – принаймні коли Кіт була вдома. Так, ніби все, що вона робить, стане очевидним, якщо відбуватиметься під невсипущим поглядом матусі. Кіт підняла сумочку і легко струснула її (всередині ніжно дзенькнули крихітні пляшечки), потім змахнула більшою сумкою, у якій були продукти.

– Ліки для Люціуса і ще опіум, мамо. І їжа, – вона зняла капор і повісила його на гачку в передпокої, намагаючись говорити рівним тоном, хоча підозріливість Луїзи вже неабияк втомила її. – Як Люціус?

– Досі лежить з високою температурою, – поскаржилася Луїза.

Кіт витягла з дорожньої сумки коричневу торбинку і простягнула їй.

– Скип’яти трохи води. Це піретрум, він допоможе.

Луїза кивнула і зникла на кухні. Кіт пройшла у братову кімнату й застала там місіс К., яка читала йому вголос уривок зі старенької Біблії. Кіт не могла збагнути, чи був