Читати книгу - "Твори в п'яти томах. Том V"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А чому б, Захаре Івановичу, нам не поїхати на риболовлю? Адже ви також приємно провели б день на річці. Їдьмо, Захаре Івановичу, на березі й заночуємо, а вдосвіта повернемося!..
Я погодився. І ми вирушили кілометра за два на лісову галявину, де річка утворювала велику заводь. Ну, скажу тобі, і клювала ж там рибка!
Більше як півдня ми провели на річці. І вже надвечір, коли я збирався їхати, бо не міг лишатися на ніч, ми побачили у небі великий метеорит. Він пролетів з заходу і впав, мабуть, не так далеко від нашої галявини. Видовище було дуже красиве. Проте нас здивував сильний гуркіт, немов громові перекоти, що водночас пролунав у небі. Мій Стьопа тут-таки припустив (правда, жартома), що це не метеорит, а космічний корабель з якоїсь іншої планети. Дивний збіг обставин!
Ми ще раз викупалися. Хлопці вдосталь побавилися у воді з моєю вівчаркою Джоєм (ти, мабуть, пам’ятаєш його?). Згодом я залишив їх на березі, взявши категоричну обіцянку, що вони повернуться вранці, до початку роботи. Я поїхав на своєму велосипеді майже вночі. Джоя покинув хлопцям. От і все, чим ознаменувався цей день, якщо говорити про те, що я бачив сам.
Рано-вранці я вийшов з хати, виглядаючи Стьопу й Петра. Роботи в нашій партії було багато, отож кожна пара рук була на обліку. Але хлопці чомусь затримувалися, і я, чесно кажучи, навіть почав сердитися. Хатинка, де розташувалася наша партія, стояла на краю селища. І я раз у раз виходив, поглядав на ліс, що починався відразу за селищем, чи не йдуть Степан з Петром, і злився. У сусідньому дворі бригада рибалок готувала сітки й снасті — збиралася на річку.
І раптом я помітив, як з-за дерев вийшли двоє хлопців. Сумніву не було, це поверталися Стьопа і Петро. Але чому вони голі, тільки в трусах? І де їхні вудочки й інші речі? Я гукнув:
— У чому річ, хлопці? Збожеволіли ви, чи що? Вас же засміють колгоспники!
Та вони, на мій превеликий подив, нічого не відповіли. Я дивився на них, і мені здавалося, що я марю.
До мене підходили двоє Стьоп Лознікових — обидва невисокі на зріст, обидва підстрижені бобриком і зодягнені тільки в купальні труси. І обидва Стьопи, що йшли разом, дивилися на мене якимсь дивним поглядом, немов вивчали мене, — ну, начебто вони бачили мене вперше! Це було так дико і безглуздо, що мені хотілося вщипнути себе, чи не сплю я часом. Ти тільки уяви собі, Андрію: ясний, безхмарий літній ранок, усе цілком реальне, десь гавкає собака, долинають голоси колгоспників — і два Степани, що нічим не відрізняються один від одного!
Я онімів від здивування. А обидва Стьопи рівно й упевнено простували дорогою — і, очевидно, не збиралися спинятись біля мене.
Здається, я крикнув:
— Стривайте! Заждіть!
Не знаю, можливо, я вигукнув якісь інші слова, але пригадую, що хотів спинити їх. А вони йшли собі, не звертаючи на мене ніякісінької уваги. На мить я помітив, як вони дивляться на мене, — і зрозумів, що тут щось не гаразд. Розумієш, вони обидва дивилися на мене зовсім не так, як люди, ну, не по-людськи! Їхні блискучі очі не кліпали. Стьопи втупилися в мене гострим порожнім поглядом і йшли мовчки, анітелень.
Куди вони прямували, не знаю. Але коли обидва Стьопи вже пройшли повз мене, неначе повз сторонню людину, я кинувся їм навздогін, схопив одного за руку і відсахнувся: рука цієї дивної істоти, що видавалася Стьопою, була холодна, як у мерця! А сама ця істота, ну, одна з них, до якої я доторкнувся, повернулася і сказала щось безживним гавкотливим голосом незрозумілі слова, наче чужою, незнайомою мені мовою.
І я нарешті дещо зрозумів. Не все, о, далеко не все, тільки дещо.
Я кинувся до колгоспників, що саме виїжджали з двору на риболовлю:
— Допоможіть, друзі! Треба схопити цих двох! Це не наші, чужі! Зовсім чужі!
…Я був такий збентежений, що говорив не дуже переконливо. Я й зараз, коли пишу тобі про це, хвилююся як тоді, в ті хвилини!
Я щось доводив колгоспникам, здається, пояснював їм, що ці двоє — не з моєї партії, а чужі, сторонні, що вони викрали Стьопу і Петра, а самі ось удають Стьопу… Взагалі все, що я казав, було безглуздя, нісенітниця, як і все, що відбувалося. Проте колгоспники, нарешті, збагнули, що я дуже хвилююся і прошу їх негайно допомогти. Тепер і вони помітили разючу подібність цих двох істот і їхню дивну поведінку.
Кілька колгоспників спробували затримати їх вигуками. Але дивні істоти, озирнувшись, прискорили ходу, майже побігли. Мабуть, вони хотіли уникнути безпосередньої зустрічі з людьми. Але чого ж вони тоді сюди прийшли? Відповісти на це запитання я, звісно, не міг та й не встиг. Двоє колгоспників хутко схопили рибальську сітку і спритно накинули її на чужинців. Спритно, я сказав? Ні, не цілком.
Сітка щільно обплутала собою обох, але важке металеве грузило, що висіло на ній, ударило в скроню одного з них. Приглушено зойкнувши, він упав. І тут-таки відбулося щось неймовірно дивне.
Щойно перед нами були два двійники Стьопи Лознікова. Тепер лишився тільки один. Другий, якого вдарило грузилом, ураз змінився до невпізнання! В ньому не лишилося нічого людського. Зникли руки й ноги, зникла голова, така схожа на Стьопину. Істота перетворилася на напівпрозорий мішок з холодцюватою масою, вкритий зморшкуватою шкірою. Цей мішок ще кілька разів здригнувся — і застиг. На тому місці, де в нього була голова, лишилися тільки двоє холодних круглих некліпаючих очей — як у восьминога. Ці очі дивилися на нас люто, з неприхованою ненавистю… Але це тривало всього мить. Незабаром очі згасли й вкрилися сірою плівкою. Дивовижна істота померла…
Другий чужинець усе ще вовтузився під сіткою. Втім, я вже не дивився на нього. Мою увагу привернула поява з лісу ще двох людей… Ні, не людей, я впевнився в цьому відразу! З лісу простували ще двоє Стьоп Лознікових, таких самих, як і перші, зодягнених тільки в купальні труси… А слідом за ними йшли ще двоє, витримуючи інтервал близько десяти метрів. Я вже не дивувався, хоч це видовище здатне було вразити будь-кого. Не здивувався я й тоді, коли з лісу, в напрямі селища, почали виходити нові й нові пари чужинців, цілком схожих на Стьопу Лознікова…
Зненацька мене вразила страшна думка: ці бридкі істоти, певно, вбили
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в п'яти томах. Том V», після закриття браузера.