Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

— А й справді? — в очах молодшого брата світився не лише гострий інтерес, а й нотки захоплення.

— Ем, можна сказати й так... То ви кажете, вже вся сім'я знає про наш шлюб?

— Сім'я — так, а от родичі — поки що ні. Матінка тримається з останніх сил. Якби не обов'язковий благодійний аукціон сьогодні, вони б усі були уже тут.

— Якщо не секрет, чому ви приховуєте свій шлюб? — кивнувши на мої рукавички, поцікавився старший брат, невдоволено відбираючи у молодшого свою чашку чаю.

— Не хочу привертати уваги громадськості й журналістів.

— Але ж ви розумієте, що це дивна примха? Вам не вдасться довго приховувати стосунки. І, повірте, краще, якщо журналісти дізнаються про це з офіційного джерела, а не від конкурентів.

— Знаю. Розумію. Усвідомлюю. Але не хочу...

— Якими б не були ваші причини, цього не уникнути. Ви плануєте організовувати урочистість?

— Раяне, це ж не обов'язково? — з надією поглянула на нього.

— Ні, — усміхнувся він кутиками губ і поцілував мене в лоб.

— Взагалі-то, так... — заперечив Карлайн. — Цього як мінімум вимагають його статус і походження.

— Якщо Меггі не хоче, ми не будемо влаштовувати захід. У неї є свої вагомі причини уникати публіки. У ситуації, що склалася, це вже нічого не вирішує, але...

— Невістко, ви не перестаєте мене дивувати, — похитав головою політик і усміхнувся. — Гаразд, нам уже час...

Молодший брат удав, що нічого не чує, продовжуючи методично смакувати шоколад. Леон важко зітхнув, і мені стало його трохи шкода. Як справжній досвідчений старший брат, він із неймовірною спритністю підняв родича за комір і, під погрозами, довів його до дверей.

— Не затягуйте з оголошенням, і сподіваюся скоро побачити вас на сімейній вечері.

— Вони завжди такі? — щойно за братами зачинилися двері, озвучила питання, яке крутилося в голові.

— Тільки серед своїх. Це визнання. А що стосується поведінки, ці двоє неймовірно близькі. Після тієї історії я надовго закрився в собі й багато в наших стосунках пропустив...

— Не засмучуйся.

— Не буду, — трохи помовчавши, він несподівано запитав: — Не підкажеш, кохана, чому мені сьогодні надійшов лист із проханням про безстрокову відпустку від одного зі своїх найкращих бійців?

— Ну, мало які в людини життєві обставини...

— Меггі!

— Я хочу бачити Коршуна у своїй охороні, бажаєш ти того чи ні. Я бачила цього чоловіка в дії, знаю про його перемоги, сильні й слабкі сторони. Це справді найкращий варіант для моєї безпеки, як ти й казав. Я засвоїла урок і надалі буду обережнішою. Але якщо ти не хочеш повертати його в мою охорону, ніщо не завадить мені зробити це самостійно. Контракт я запропонувала не менш вигідний, ніж твій.

— Відьма! — розсміявся він.