Читати книгу - "Континент бойових ткачів, Козел Валерія"

- Вже скоро…

- Так, мій володарю, - Каліопса обвилась своїм хвостом навколо ніг Алена, - всі отримають бажане. Ти – свою імперію. А я більше не буду така самотня у цьому світі.

- Пане Алене, дозволите? – на порозі виникла Нагайна, - гості все прибувають. Потрібна ваша присутність аби офіційно розпочати церемонію.

- Хакуро, Рокуро, - Ален кивнув близнюкам, - підготуйтесь до церемонії, скоро мій вихід.

Нагайна скоса поглянула на цих двох. У Хакуро праве око було срібного кольору, а ліве червоного. У Рокуро – навпаки. У обох було рубінове волосся і дуже неприємна хижа посмішка, яка ніколи не сходила з їхніх обличь. На відміну від всіх інших напівкровок, ці двоє самі знайшли Алена та запропонували свою вірність. В обмін на дозвіл бути його катами. Їм просто подобалось робити боляче всьому живому, що існувало у цьому світі. Вони вбивали не лише тому, що він наказував. Вони отримували від цього задоволення. І вони ніколи не вбивали швидко. Насолоджуючись тортурами, вони зрізали з жертв шкіру маленькими шматочками, споглядаючи, як ті повільно стікають кров’ю. Це була лиш маленька доля того, що траплялось із тими, хто потрапляв їм у руки. Єдиним винятком була імператорська родина Сін. Це був особистий наказ Алена. Швидко і безболісно, як дань поваги.

Зміїній діві вони не подобались. Навіть Шай в зрівнянні з ними був не настільки безумним та скаженим. Коли вони покинули покої Алена, вона зробила крок вперед.

- Я хотіла поговорити.

- Говори.

- На одинці.

- А що таке? – Каліопса метнула у Нагайну спопеляючий погляд, - нашій змійці я не до вподоби?

- Не має значення подобаєшся ти мені чи ні, - холодно промовила Нагайна, - я тут лише для того, аби захищати пана Алена. І мені здається, що відкриття Брами Андхакара поставить під загрозу всю імперію. Це тепер землі пана Алена. Навіщо ж їх руйнувати?

- Нагайна, - Ален підійшов до неї впритул, - невже ти сумніваєшся у моєму плані?

- Ваш план полягав у тому, аби створити імперію напівкровок та отримати найбажанішу імператрицю, - спокійно відповіла Нага, - тепер ви все це маєте. Все, що відбувається зараз – це план Каліопси, не ваш!

- Чи не забула ти, Нага, - зневажливо пирхнула мерроу, - хто весь цей час підтримував вас? Хто допомагав? Хто, зрештою, подарував вам вічну молодість? Це була я. З тої ями, у якій ви сиділи, вас витягла я!

- Це був Ален! – з викликом промовила Нагайна.

- З моєю поміччю! – Каліопса приставила до її горла плавець свого хвоста, - в цьому світі за все треба платити, Нага. А я хочу аби всі мої друзі прийшли у цей світ. Брама відкриється! Ти мене зрозуміла?!

Нагайна зробила крок назад. Злісно поглянувши на Каліопсу, а потім перевівши погляд на Алена, вона миттю опанувала себе.

- Якщо Ален цього бажає, - кивнула вона, - але попереджаю тебе, Каліопса, якщо щось поставить під загрозу його життя…

- Яке миле нерозділене кохання, - пролепетала Калі, - дуже миле…

 Нагайна нічого не відповіла. Вклонившись Алену, вона ще раз нагадала, що гості на нього чекають і пішла. Це був останній раз, коли вона говорила з Аленом, як його права рука.

***

Рейна сиділа в порожній кімнаті. Кімната була маленька, лише дзеркала прикрашені коштовним камінням та широка софа. Служниці, що одягали її у весільну сукню, пішли, щойно клацнула остання застібка прикрас. Сукня була червоного кольору. Туго затягнутий корсет заважав нормально дихати, пишна спідниця мала стільки шарів тканини, що в ній легко було заплутатись навіть просто сидячи. На шию їй повісили коротке намисто з рубінами, що більше нагадувало нашийника. Волосся підібрали у високу зачіску. Вони врахували кожне побажання Алена, щоб все було саме так, як він того бажав.

Рейна дивилась на букет з червоних гортензій. Прямо зараз у неї віднімуть дещо дуже важливо. Віднімуть і ніколи більше не повернуть. Але вона мала бездоганно відіграти свою роль. Стати дружиною Алена, наблизитись так близько, як тільки можна і зруйнувати його нитку зв’язку з Каліопсою. Вона розуміла, що для неї це шлях в один кінець. Та лише так можна врятувати всіх. Рейна знищить Каліопсу, а Нагайна виведе дітей до фарлезського корабля і поверне їх королівській делегації. Коли не стане мерроу, Зміїна діва зможе впоратись з Аленом. Тільки от Рейни вже не буде, він вб’є її до того, як Нагайна повернеться.

Рей подивилась на своє відображення у дзеркалі. Вона справді виглядала наче порцелянова лялька. Бліда, з блискучими очима, що не виказували жодних емоцій. Ні бажань, ні пристрасті, одна лише втома. Рейна Леарлес втомилась бути Білою вовчицею. Кидатися у бій першою, приймати на себе всі удари, тримати під контролем своє єство, аби не зашкодити тим, хто поруч. Вона торкнулась пальцями місця на шиї, де раніше висіла підвіска, яку подарував Таск. Аби Ален її не забрав, вона віддала її Ширі, попросила повернути вчителю. Їй хотілось сховатися за його спиною. Він без сумніву захистить її. Захистив би, якби вона дала йому шанс. Але знову і знову вона обирала бути жертвою. Зрештою, її життя звелось до того, що вона помре від руки свого чоловіка у першу шлюбну ніч. Можливо, їй навіть не вдасться зруйнувати звʼязок, та принаймні, вона спробує. Так безглуздо змарнувати своє життя… і чим вона тільки займалась весь цей час? Постійно бігла, втікала, боячись обернутися назад. Ну… хоча б студенти її мають запам’ятати. Цікаво тільки, що станеться з іншими генералами, якщо її не стане.