Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"

— Купіть, коли хочете,— сказала Беатріса.— Якщо ви соромитесь, я дивитимуся на сцену.

— Між цими листівками й тим, що показують на сцені, дуже мала різниця,— відповів Уормолд.

Білетер спитав, чи не бажає дама сигарету з маріхуаною.

— Nein, danke[103],— відмовилася Беатріса, раптом забувши, якою мовою тут говорять.

Обабіч сцени реклама навколишніх нічних клубів обіцяла відвідувачам гарненьких дівчат. Об’ява іспанською та каліченою англійською мовою забороняла глядачам чіплятися до танцюристок.

— Котра з них Тереса? — спитала Беатріса.

— Та, мабуть, ота товста, що в масці,— бовкнув Уормолд навмання.

Товстуха саме залишала сцену, виляючи дебелими голими стегнами; глядачі свистіли й плескали в долоні. Відтак погасили світло і спустили екран. Почався фільм, напочатку цілком пристойний. Лісова дорога, самотня велосипедистка, проколота шина, випадковий подорожній чемно торкається рукою капелюха... Плівка мерехтіла, зображення було нечітке.

Беатріса мовчала. Спостерігаючи удвох цю грубу схему кохання, вони раптом відчули якусь дивну близькість. Колись і для них отакі рухи тіла важили понад усе в світі. І кохання, і похіть однакові у своїх зовнішніх проявах, і ніякі почуття не здатні цього змінити.

Спалахнуло світло. Обоє якийсь час сиділи мовчки.

— Мені аж у роті пересохло,— нарешті мовив Уормолд.

— Навіть плюнути нічим,— докинула Беатріса.— А чи не можна нам зараз піти на сцену й побачити Тересу?

— Зараз покажуть ще один фільм, а потім знову виступатимуть танцюристки.

— На другий фільм мене, мабуть, не вистачить.

— Нас не пустять за сцену, поки не скінчиться вистава.

— Тоді, може, почекаємо на вулиці? Принаймні хоч побачимо, чи не стежать за нами.

Вони пішли, коли почався другий фільм. Крім них, ніхто не підвівся,— отже, шпиг чекав їх на вулиці, якщо за ними взагалі стежили; однак і серед водіїв таксі та сутенерів підозрілих не було. Якийсь чоловік спав, прихилившись до ліхтаря; на шиї в нього висіла табличка з номером лотерейного квитка. Уормолд пригадав той вечір, коли вони з доктором Гассельбахером шукали «щасливого» квитка. Саме того вечора він дізнався про нове застосування Чарлза Лема. Бідолаха Гассельбахер був тоді дуже п’яний. Уормолд згадав, як, повертаючись від Готорна, знайшов його, напівсонного, у вестибюлі готелю.

— Скажіть,— запитав він Беатрісу,— чи легко відгадати шифр, коли вам відома книжка?

— Спеціалістові — неважко. Для цього потрібне лише терпіння.

Вона підійшла до продавця лотерейних квитків і поправила в нього на грудях табличку з номером. Той не прокинувся.

— Так краще видно,— пояснила вона.

Уормолд силкувався пригадати, де був тоді Лем: у нього під пахвою, в кишені чи в портфелі. А може, він поклав книжку, коли допомагав докторові Гассельбахеру підвестися? Він нічого не пам’ятав, отже, підозрівати Гассельбахера було просто нечесно.

— Дивовижний збіг обставин,— нараз мовила Беатріса.— Доктор Гассельбахер читає «Шекспіра для дітей» у тому самому виданні.

Скидалося на те, що там, у Лондоні, її навчали читати чужі думки.

— Ви бачили цю книжку у нього вдома?

— Еге ж.

— Ну, він сховав би її,— заперечив Уормолд,— якби це що-небудь значило.

— А може, він хотів вас застерегти. Пам’ятаєте, він сам запросив нас до себе. І про Рауля розповів...

— Він же не міг знати, що зустрінеться з нами.

— Чому ви так думаєте?

Йому хотілося закричати, що це якесь божевілля, що Рауль ніколи не існував і Тереса теж, але він тут же подумав, що тоді Беатріса складе свої речі й поїде від нього, і все враз обірветься, наче оповідання без кінця.

— Онде публіка вже виходить,— сказала Беатріса.

Вони розшукали вхід до артистичної вбиральні. Коридор освітлювала тьмяна лампочка — певне, вона горіла вже безліч днів і ночей. Вузький прохід був захаращений ящиками для сміття, і прислужник-негр зі щіткою в руках змітав до них кавалки вати, замащеної пудрою, губною помадою і ще чимось непевним; у повітрі стояв запах дешевих цукерок. Може, подумав Уормолд, йому пощастить і вони не знайдуть тут жодної Тереси, але все-таки слід було обрати менш популярне ім’я.

Він прочинив двері, і перед ним, мов у тому середньовічному пеклі, серед хмар диму виникли десятки голих жіночих постатей.

— Може, нам краще піти додому? — запропонував він Беатрісі.

— Це вам тут небезпечно, а не мені.

Ніхто не звертав на них уваги. Товста танцюристка зсунула маску набік і пила вино, поставивши ногу на стілець. Худюща дівчина, ребра в якої випинались, наче клавіші піаніно, натягала панчохи. Колихалися перса, лисніли голі стегна, в попільничках диміли недокурки, смерділо паленим папером. На драбинці стояв чоловік з викруткою в руці і щось майстрував.

— Де вона? — спитала Беатріса.

— Щось не видно... Може, захворіла або пішла з коханцем.

На них повіяло теплим духом: хтось із жінок напнув на себе сукню. Пудра осідала в повітрі, наче попіл після пожежі.

— Гукніть її.

Він знехотя покликав:

— Тересо!

Ніхто не обізвався. Він гукнув ще раз. Чоловік з викруткою глянув униз.

— Pasa aldo?[104] — запитав він.

Уормолд пояснив іспанською мовою, що шукає дівчину на ймення Тереса. Той зауважив, що Марія анітрохи не гірша, і прказав викруткою в бік товстухи.

— Що він каже?

— Він, мабуть, не знає Тереси.

Чоловік з викруткою сів на щабель драбини і почав виголошувати промову. Він казав, що Марія — найкраща жінка, яку тільки можна знайти в Гавані. В голому вигляді вона важить цілих сто кіло.

— Видно, Тереси тут нема, — з полегкістю сказав Уормолд.

— Тереса, Тереса... Чого вам треба од неї?

— Еге ж, чого вам од мене треба? — озвалася худюща дівчина, виступаючи наперед з панчохою в руках. Її маленькі перса скидалися на груші.

— А хто ви така?

— Soy Teresa[105].

Беатріса здивувалась:

— Оце Тереса? А ви ж казали, що вона товста... як ота в масці.

— Та ні,— заперечив Уормолд.— Це не Тереса. Це її сестра, «Soy» — значить «сестра».— І додав:— Я скажу їй, щоб вона попередила Тересу.

Він узяв худу дівчину за руку й одвів убік. Перейшовши на іспанську мову, намагався пояснити їй, що вона має бути обережна.

— Хто ви такий? Для чого ви це кажете?

— Ну, вийшло непорозуміння. Це довго розказувати. Вам може загрожувати небезпека з боку деяких людей. Дуже вас прошу: посидьте кілька днів удома. Не