Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

аргументують свої висновки фактами карбування в Ольвії срібної монети з ім’ям Емінака і з зображенням Геракла у лев'ячій шкурі (міфологічного предка скіфського царя Емінака), що натягує тятиву лука, і знахідкою уламка мірчої посудини — ойнохої, на якому є відбиток зображення реверса згаданої монети[735]. Проте зображення Геракла, що натягує тятиву лука (яке, до того ж, трапляється на реверсі статерів з Фів), ніякого стосунку до легенди про походження скіфів не має. Немає достатніх підстав вважати ім'я Емінак варварським, воно відоме і в Малій Азії. І навіть, якщо припустити, що воно варварське, то його носій необов'язково мав бути варваром за походженням[736]. Щодо цього монетного штемпелю на уламку ойнохої відзначимо, що тут відбите зображення реверса монети, де вміщено емблематику Ольвії, а не ім'я Емінака і зображення Геракла. Останнього було б логічно чекати за наявності скіфського протекторату. Монети з Емінаком датуються часом не раніше 460— 430 рр. до н. е. (за В. О. Анохіним та П. Й. Каришковським), а концентрація населення сільської округи в Ольвії відбулася щонайменше на два десятки років раніше і аж ніяк не могла бути наслідком скіфського протекторату.

Найвірогіднішою причиною скупчення сільського населення в Ольвії видається потреба внутрішнього розвитку Ольвійської держави. Занепад великої хори за відсутності слідів скіфської воєнної загрози досить добре узгоджується з ідеєю формування держави на засадах синойкізму[737]. Об’єднання незалежних сільських поселень, що стихійно виникли навколо Ольвії, мабуть, було зумовлене також прагненням їх жителів мати ойкоси в межах самого міста[738]. Саме за синойкізму вони могли на це розраховувати. Багатьох робочих рук залежного або напівзалежного населення потребували й перебудова міста та розвиток міського господарства, ремесел і т. ін.

Отже, Ольвія, починаючи з другої чверті V ст. до н. е., стає остаточно на шлях консолідації усіх сил для побудови політично ні від кого не залежного поліса.

Це зовсім не означає ізоляціоністського відокремлення міста від навколишніх племен скіфів. Більше того, за Геродотом, який, можливо, тут побував близько середини V ст. до н. е., ми дізнаємося про досить дружні стосунки ольвіополітів зі скіфами. Згідно з його розповіддю, скіфський вождь Скіл мав палац у самому місті. Підходячи до Ольвії, Скіл залишав військо в передмісті, а сам заходив до міста, перевдягався в еллінське вбрання і навіть брав участь в еллінських містеріях [Her., IV, 78—80]. Дізнавшись про це від якогось ольвіополіта (а така поведінка означала зраду батьківських звичаїв), скіфи скинули Скіла і, зрештою, вбили його. Слід відзначити також наявність певного, хоч і невеликого відсотка варварських імен у просопографії населення Ольвії[739]. Хоч це і не може відбивати справжнього співвідношення етносів серед жителів міста, проте свідчить на користь більш-менш дружніх стосунків з варварським світом.

Починаючи з першої половини V ст. до н. е., відбуваються важливі зміни у зовнішньополітичній ситуації в античному світі. Так, у зв'язку з поразкою повстання іонійських міст проти персів та їхнім розгромом (500—494 рр.), природно, значно знижується активність міст у стосунках з причорноморськими центрами. Послаблюються соціально-політичні, торговельно-економічні та культурні зв'язки між цими регіонами. Починаючи з другої чверті V ст. до н. е. виникає певна зацікавленість у налагодженні не тільки економічних, а й політичних та культурних взаємовідносин Афін та Ольвії. Це відбилося на випуску Ольвією в цей час ассів із зображенням Афіни, що скоріше за все було пов'язано з формуванням Афінського морського союзу, до якого, можливо, увійшла й Ольвія[740].

Рис. 61. Напівфігура Аполлона. Ольвія, VI ст. до н. е.

Афінський морський союз (Делоський) був сформований близько 478 р. до н. е. для боротьби проти персів, однак пізніше Афіни використали його для утворення ширшого об'єднання — Афінської архе, члени якої не тільки повинні були платити постійну данину Афінам, а й виконувати інші зобов'язання. Згідно з одним із списків полісів, які виплачували форос Афінам (425—424 рр.), Ольвія платила їм один талант[741]. Припускається, що коли Перікл з метою підтримання впливу Афінського морського союзу здійснив у 30-х роках V ст. до н. е. свою експедицію у Понт, він відвідав не тільки Гераклею, Синопу, Аміс, а й перетнув Чорне море прямим шляхом до гирла Борисфена й побував у Ольвії[742].

Вплив Афінського морського союзу на життя ольвійського поліса виявився в особливостях грошового господарства та інших сферах економічного життя. Так, за законом Клеарха середини V ст. до н. е.[743], всі міста, підвладні Афінам, повинні були користуватися аттичною системою ваги, афінською монетою і не карбувати свого срібла. Відповідно у другій половині V ст. до н. е. Ольвія припиняє випуск своїх срібних монет — статерів Емінака, — який тільки-но почався, й широко використовує аттико-евбейську вагову систему[744]. Після розпаду архе наприкінці V ст. до н. е. політичні відносини з союзниками дещо послабилися. Ольвія вийшла з Афінського союзу і почала карбувати власну срібну монету. Однак економічні та культурні зв'язки тривали. Ольвія, як і весь античний світ, продовжувала зазнавати досить сильного впливу Афін у різних сферах життя.

Вплив демократичних Афін позначився не тільки на політичному устрої Ольвії, яка мала аналогічні державні установи (Народні Збори, Раду, магістратури), а й на культурному житті. Так, не пізніше середини V ст. до н. е. в мову ольвіополітів, яка раніше зазнавала сильного впливу іонійського діалекту, проникають елементи аттичного[745]. В релігійному житті велику роль починають відігравати шановані в Афінах культи — Афіни, Зевса, Афродіти та ін. У мистецтві вплив виявився у ввозі творів аттичних митців в Ольвію і в місцевій творчості. В Ольвії відомі твори видатних аттичних керамістів — Епіктета, Олтоса, Нікосфена, Епелея. У середині IV ст. до н. е. в Ольвії було поставлено статую, присвячену Леократом Аполлону Лікарю і виконану афінським скульптором Стратонідом [НО, 65]; на одному п’єдесталі є напис Праксителя [ІРЕ, І2, 145]; з Аттики було вивезено камінь, спершу призначений для надгробка, але пізніше використаний Клеомбротом, сином Пантакла, для напису з посвятою вежі Гераклу та народові[746] [IOSPE, І2, 99]. Яскраво простежується аттичний вплив, особливо школи Поліклета, на місцевій коропластиці, а деякі теракоти повторюють аттичні взірці[747]. В архітектурі й будівництві використовуються привезені з Аттики архітектурні деталі, можливо, деякі громадські споруди зводилися за участю афінських архітекторів. Про це може свідчити близькість пропорцій афінської гелієї та ольвійського дикастерія[748].

Таким чином, якщо на початку класичного етапу взаємовідносини Афін та Ольвії визначалися головним