Читати книгу - "Кров фенікса, Анна Стоун"

— Лер. — чоловік лагідно подивився на дівчинку. — Я можу будь-якої миті оголосити, що ти з роду Вольфрам. І до тебе одразу зміниться ставлення. З'явиться увага. З тобою захочуть спілкуватись, але щирості від них ти не отримаєш. Через це пройшла твоя мати. Це закрутило їй голову.

Лера мовчала, дивлячись у порожнечу. Їй це не було потрібно.

— Ось моя порада: навчися постояти за себе. Удари долі не повинні тебе зламати. Тримай голову вище, адже ти Вольфрам. А Вольфрам, як казала Рада, не здаються. — усміхнувся Мерлін.

— А якщо в мене не вийде? — трохи чутно поцікавилась вона. — Адже я стільки всього зіпсувала. Я відмовилася від друзів, покинула навчання. Чи не надто пізно все виправити?

— Пізно? — примружився Мерлін, а потім розсміявся. — Пізно, коли ти у могилі. Тому я сподіваюся, що ти візьмешся за голову. Підійди до викладачів, вони допоможуть тобі надолужити.

Лера кивнула, витерши рукавом залишки сліз.

— Я зараз же схожу до викладачів! — пообіцяла вона. — Дякую тобі.

Мерлін усміхнувся, обійнявши її на прощання