Читати книгу - "Так казав Заратустра. Жадання влади"

добро?.. Це ж усе «спокуси», збочення з «правого шляху»,— адже «потрібне лиш одне»... Рівність усіх людей як «безсмертних душ», твердження, ніби в усій людській діяльності важить лише «спасіння» кожної окремої особи, пиха жалюгідних святенників і напівбожевільних, котрі гадають, ніби їм на догоду неодмінно порушуються закони природи,— та безмірної зневаги буде мало, аби затаврувати це нескінченне і безсоромне роздимання егоїзму. І все-таки свою перемогу християнство завдячує саме цим жалюгідним лестощам «особистому безсмертю»: воно враз прихилило всіх безпорадних, усіх ворохобників, усіх, що пустилися берега, всіляких покидьків і приблуд. «Спасіння душі»,— отже, по-нашому, «світ обертається навколо мене»... Найбільший отруйний засів християнства — це гасло «загальної рівноправності»: християнство знищило всілякі бар'єри і повагу між людьми,— отже, розбуркавши найниціші інстинкти, проголосило війну на смерть і життя всякому зростанню і розвитку культури; зі ressentiment простолюду воно викувало найстрашнішу зброю проти нас, проти всього шляхетного, великодушного і радісного, проти нашого щастя на землі... «Безсмертя», яке належить будь-кому, досі є найбільшим і найпідступнішим замахом на все благородне людство... Й аж ніяк не треба недооцінювати лихо, що з християнства прокралось у політику! Сьогодні вже ніхто не має сміливості тішитись надзвичайним правом бути володарем, поважати себе та інших,— отже, здобутись на пафос відстані... Наша політика слабує на брак цієї смілості! Брехня про рівність душ поховала аристократизм мислення у найглибшій могилі,— якщо віра в «привілей більшості» робить і робитиме революції, то християнство,—щодо цього нема вже ніяких сумнівів,— християнське судження про світ кожну революцію обертає просто у кров і злочини! Християнство — це бунт усіх, що плазують по землі, проти всякої величі: євангеліє «вбогих» зубожує...

44

Євангеліє неоціненне як свідчення невтримного розбещення перших християнських громад. Те, що згодом із цинічною логікою рабина довів до кінця Павло, все-таки було тільки процесом занепаду, що розпочався по смерті спасителя. Євангелія треба читати з безмежною пильністю: за кожним словом ховаються нездоланні труднощі. І я вважаю,— гадаю, всі визнають мою слушність,— що водночас вони — як протилежність усім наївним розбещенням, як витончене нечестя par excellence, як шедевр психологічного занапащення — є першорядною втіхою для психолога. Євангелія достатньо промовляють самі за себе. А біблію взагалі ні з чим не можна порівняти. Ми — серед іудеїв,— це перше, що треба пам'ятати, аби хоч трохи збагнути, про що йдеться. І те просто-таки геніальне привласнення «святості», яке не має ніяких аналогій в усій літературі та історії людства, те фальшування слів і вчинків, що перетворилось на мистецтво, стосується не якоїсь певної обдарованої людини, не однієї виняткової натури, а всієї раси. У християнстві, як у мистецтві виробляти святу брехню, все іудейство, отже, більш ніж тисячолітні найповажніші іудейські навички й уміння сягнули своєї досконалості. Християнин, цей ultima ratio[31] брехні, знов-таки жид, навіть тричі жид... Визначальне прагнення вдаватися тільки до понять, символів і настроїв, яке проступило ще в священицькій практиці, інстинктивне відкидання будь-якої іншої практики, будь-яких інших поглядів на вартісне і корисне — це не лише традиція, а й спадщина: адже тільки як спадщина воно вже заступає природу. Все людство, навіть найрозумніші голови найсвітліших часів (за винятком одного, який, мабуть, був просто нелюдом) дали одурити себе. Євангеліє читали як книгу невинності... І навіть пальцем не кивали на те, що в ньому лише найвправніше прикидання. Справді: якби ми хоч побіжно придивилися до всіх тих дивовижних святенників і лжесвятих , то їм настав би кінець,— і саме тому, що я жодного слова не читаю, не прозираючи за ним учинків, я ставлю на них хрест... Мені нестерпно дивитися на них. На щастя, для більшості людей книги — це просто література... Не давайте отуманити себе: «не судіть!» — галасують вони, а самі все, що стоїть їм на заваді, спроваджують у пекло. Нібито надаючи право судити богові, вони судять самі; нібито славлячи бога, вславлюють себе; вимагаючи тільки тих чеснот, до яких вони здатні,— ба навіть більше: які їм доконечні, щоб утримувати владу взагалі,— вони на всю губу прикидаються борцями за чесноту, вдають, ніби хочуть, щоб усюди запанувала чеснота. «Ми живемо, помираємо, віддаємо себе в жертву тільки заради добра» («істини», «світла», «царства божого»): насправді вони роблять те, без чого не можуть обійтися. Живучи як страхополохи, ховаючись по кутках, мов примари в пітьмі, вони зробили таке життя своїм обов'язком: їхній обов'язок жити серед принижень та утисків; покора — ще один доказ побожності... Ох, яка жалісна, цнотлива милосердна брехня! «За нас свідчитиме сама чеснота...» Євангеліє читається як книга спокуси мораллю: ті людці привласнили мораль,— авжеж, вони добре знають, що їм з нею робити! Адже мораллю найліпше дурити людство! А насправді тут щонайсвідоміша пиха «обранців» прикидається скромністю: «громаду», «добрих і праведних» відразу й довіку поставлено на бік «істини», а решту, ввесь позосталий «світ», відсунуто в протилежний бік... Це була найзгубніша манія величності з усіх, що досі з'являлися на землі: жалюгідні виродки, святенники й брехуни почали зазіхати на уявлення «бог», «істина», «світло», «дух», «любов», «мудрість», «життя», ототожнили себе з ними і, відмежувавшись таким чином від «світу», ті дрібні гоноровиті іудеї, за якими вже скучила божевільня, переробили всі вартості на свій кшталт: мовляв, лише християни — розум, сіль, міра і останній суд для всієї решти... Все це лихо постало через те, що в світі, та ще й у найближчих родичів, уже існувала подібна манія — іудаїзм. Як тільки розітнулася прірва поміж іудеями і іудеями-християнами, цим останнім нічого не зоставалося, як, повернувши його проти самих євреїв, ухопитись за той самий спосіб самовиживання, який підказував іудейський інстинкт, бо ж досі іудеї використовували його тільки проти неєвреїв. Християнин — це жид із трохи «ширшим» світоглядом...

45

На кількох прикладах я покажу, що ті людці втовкли собі в голову, що вони вклали у вуста своєму покровителю,— наведу самі признання «прекрасних душ».

«А як місто яке вас не прийме і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на свідчення супроти них. По правді кажу вам,— легше буде Содому й Гоморрі дня судного, аніж місту тому!» (Єв. від Марка, 6, 11).— Як по-євангельськи!

«Хто ж спокусить одного з малих цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити та й кинути в море!» (Єв. від Марка, 9, 42).— Як по-євангельськи!

«І коли твоє око тебе спокушає,— вибери його: краще тобі однооким ввійти в