Читати книгу - "Нарис загальної історії"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ще один менш тонкий і менш славний внесок олігополяр-ності в контроль за королівською владою може бути пов’язаний із системою оподаткування. Війна коштує дуже дорого, і вартість її не піддається контролю, оскільки вона задається системою гри. Для фінансування війни королі повинні зміцнювати податкову систему. Це — потужний стимул для просування лінією адміністративної монархії за ЛюдовікаХІV. Але економіка має невисоку продуктивність, і податкові надходження швидко досягають своєї межі. Таке становище може сприяти контролю за королівською владою двома шляхами. Згода на сплату податку є обмеженням, успадкованим при виході з феодалізму. Завжди бідні королівські бюджети, для яких увесь час доводиться шукати нові види надходжень, примножують нагоди, аби зажадати від підданих згоди на податок, і перешкоджають тому, щоб цей звичай забували. З іншого боку, податковий тиск призводить до народних повстань, які цілком можуть знайти підтримку в аристократів. Крім того, що монархічна влада підриває їхню самостійність, вони живуть за рахунок орендної плати чи ренти, яка надходить з того самого джерела, що й королівські податки. Королівська податкова система та її неминучі перегини змушують еліту й народ утворювати альянси проти королівського апарату. Контроль над цим апаратом підноситься на більш високий щабель пильності та ефективності.
Найвищими результатами всіх цих одвічних процесів є адміністративні монархії в тому вигляді, в якому вони народжуються після Тридцятилітньої війни в усій Європі, хіба що за винятком Сполучених Провінцій та Швейцарії. Еліта й народ надають цей статус династіям, що міцно укріпилися в стабільних і визнаних політіях, в яких вони займалися державними справами та якнайменше втручалися в справи громадянського суспільства.
ЦивілізаціяЯку форму неімперіалізація та олігополярність надали європейським культурним потокам? Відповідь на це запитання можна розділити на дві частини, а саме — виявлення форми та наслідки форми щодо матеріалу.
Олігополярність виражається у великій кількості панівних проміжних етапів, по одному на сталу політію, включену в трансполітійну гру. Ними є монархії, які опікуються державою та спільним благом. Панівні проміжні етапи посідають місце, яке дає їм змогу контролювати більшою чи меншою мірою, прямо чи опосередковано культурні потоки в обмежених границями даної політії. Проте жодна політія чи монархія не може контролювати потоки поза межами своєї влади, хіба що всі вони домовляться про таке між собою. Може статися також, що якась політія посідає гегемонне положення. Воно може бути тільки тимчасовим і перехідним, оскільки олігополярні механізми перебалансування спрямовані на підрив гегемонних позицій, а про те, що час завжди веде до змін у основах гегемонії, годі й казати. Попри все це, протягом того часу, що триває гегемонія, контрольовані цією монархією потоки можуть наповнювати проміжні пункти далеко за її межами.
Потрібно також ураховувати характер політичних режимів. Це — помірковані ієрократії. Як ієрократії, монархії потребують ідеологічного союзу з релігійними органами. Проте їхня поміркованість обумовлюється самоорганізованим громадянським суспільством і ефективною контрвладою. З одного боку, держава не в змозі через це нав’язувати суспільству абищо: центральне керування інформаційними потоками можна успішно здійснювати, тільки якщо громадянське суспільство погоджується з їхнім змістом, а це рівнозначно наданню йому контролю та права нагляду за цими потоками. З іншого, вирішальнішого, боку, громадянське суспільство теж неабияк здатне виробляти інформацію та поширювати її в недержавних мережах. Політична та ідеологічна влада стає звичайним передавачем і приймачем інформації.
З урахуванням усіх обмежень, які тяжіють над європейською моделлю, її можна зобразити таким чином. Її загальна структура — федеративна та складається з чотирьох рівнів. Нижній рівень посідає народ. Він отримує інформацію від верхніх рівнів, пристосовує її до власних потреб і вводить у незапам’ятний культурний скарб, де знаходяться також його творіння. Наступний рівень посідає провінційна еліта, яка перебуває в прямому контакті з основною елітою Двору та Міста, а ця, своєю чергою, зважає на культурне вогнище, домінантне на цей момент у тому чи тому класі інформації — релігійної, ідеологічної, музичної, живописної, архітектурної тощо. Наведена федеративна структура вирізняється трьома характерними рисами. Вона — багатоголова, оскільки панівних вогнищ стільки, скільки є активних мереж, а їхній ступінь злиття в єдине вогнище може змінюватися до нескінченості. В одному центрі, скажімо, процвітає теологія та поширює свій вплив на всі інші, там розвинені дослідження санскриту, тут — живопис і т.д., а один великий центр може фізично об’єднувати всі такі вогнища. Між повним географічним розсіянням центрів і їхнім зосередженням в єдиному місці можливі будь-які проміжні ступені, і це ніяк не позначиться на багатоголовій структурі.
Структура також поліморфна, оскільки тільки загальний результант штовхає європейську мережу до багатостороннього, федеративного, плюралістичного полюсу, тоді як кожна складова може знаходитися в будь-якій точці континууму й самостійно долучитися до унітарного полюсу. Який-небудь «мандарин» у тій чи тій науці може спромогтися контролювати її парадигми та проблематику, ставши офіційним ученим, але він може цього досягти тільки в межах політії, бо поза її межами він більше не в змозі діяти на політичну владу.
Зрештою, ця структура максимізаційна з двох причин. З одного боку, зростає аж до майже цілковитої впевненості ймовірність того, що таланти будуть виявлені й спрямовані до тих рівнів структури, де вони зможуть якнайкраще проявити себе. З іншого боку, нова інформація може виникнути в будь-якій точці структури чи увійти до неї та використати три вирішальні переваги для вираження свого потенціалу: вона може рухатися по горизонталі й по вертикалі всією структурою та досягати зацікавлених реципієнтів у всій Європі; у неї багато шансів цілковито продемонструвати свій потенціал під впливом змагання між проміжними пунктами; її не можна довічно ігнорувати й відкидати, адже в структурі немає жодної непереможної монопольної позиції.
Головний наслідок для самої європейської цивілізації — це діалектика тем і варіацій, спільна для всіх цивілізацій, але дуже чиста в цьому випадку та з певними характерними рисами. Діалектика притаманна цивілізаціям і випливає з самої їхньої природи. Це, власне, потоки культурної актуалізації, які можна віднести до якогось поля: поле дає теми, а їхня актуалізація подібна до варіацій. Зауважимо також, що розглядувані цивілізації тягнуться
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нарис загальної історії», після закриття браузера.