Читати книгу - "Таврований"

— Яків Ілліч, Сиромолотний. Скільки можна повторювати.

— Представник штабу. Вчора побив мене. Викинув у поле з тачанки. Я знепритомнів. Якщо б мороз був міцніше, сьогодні б вже поминали.

Їздовий пустив сльозу. Щоб не бачив комісар, відвернувся від нього. Витирав сльози.

— За що?

— Він сказав, що ви ворог народу. Вас треба прибрати зовсім.

Останнім часом Сиромолотний втратив контроль над собою. Вони з Ковпаком все більше засиджувалися за столом, приймаючи для апетиту первак або спирт, які постачав керівництву Павловський. Іноді перебирали, що призводило до «подвигів», не красило командирів.

Семен Васильович намагався зупинити Сиромолотного і Ковпака. Але з Дідом, який «заклав», розмовляти було абсолютно неможливо. Якщо тверезим він часто поводився грубо і безцеремонно, то в стані сп’яніння звірів. У такі моменти йому краще було не попадатися під руку.

Комісар намагався відвести командира і представника штабу в хату, де вони квартирували, вкласти спати. Але це далеко не завжди вдавалося. Недавно Сиромолотний в їдальні, в присутності Павловського, кучера, кухарів обрушився на помічника начальника штабу Васю Войцеховича.

Вася, знаючи круту вдачу представника штабу, намагався відбутися відмовками. Той поніс на нього добірним матом. Вася кинув їжу і поспішив втекти з їдальні.

— Від мене не втечеш, — кричав услід йому Іван Костянтинович. — Я з тебе нагороди позриваю.

У той час Войцехович був нагороджений однією медаллю.

Він прибіг до штабу і довго не міг заспокоїтися. Розповів Базимі, як ні за що отримав наганяй від Сиромолотного.

Начальник штабу поставив до відома про те, що трапилося, командира і комісара, намагався сам виховувати Івана Костянтиновича. Але той і його послав подалі.

Іван Костянтинович встиг посваритися і з Вершигорою. Помічник командира з розвідки в кишеню за словом не поліз. Він відразу відбрив представника УШПР. Після цього той намагався обходити Петра Петровича стороною.

А недавно Сиромолотний п’яний ішов вулицею села, де стояло з’єднання, ображав всіх підряд. Він голосно лаявся матом, кричав. Руднєву насилу вдалося залагодити конфлікти. І ось зараз ще одна новина.

— Це ж треба. Прикладом по голові. Неможливо доторкнутися.

— Яків Ілліч, повторіть, що він сказав.

— Він сказав: «Яків, що ви терпите цю наволоч, комісара Руднєва. Це ворог народу, його треба прибрати».

— Далі?

— Я з ним не погодився. Сказав, що Семена Васильовича все з’єднання знає. Тисячі людей. І ніхто поганого слова про нього не скаже. Який він ворог народу?! Після цього він побив мене прикладом і викинув з тачанки.

Руднєв відклав поїздку.

— Відпочинь, Яків Ілліч! Піду розбиратися.

З’єднання рухалося в район Житомирської та Київської областей. Кілька днів відпочивало після швидких і ризикованих переходів. Він знайшов Ковпака в одному з дворів, де той розмовляв з бійцями. Він повчав їх у своєму звичному дусі.

Коли розмова закінчилася, командир вийшов з двору. Поли довгого кожуха були розстебнуті. Виднілися золота Зірка і орден Леніна на гімнастерці.

— Шо в тебе, Семен? — Запитав Ковпак.

Комісар не стримав себе.

— Коли закінчиться ця вакханалія?! П’янки, дикі витівки.

— Шо ти єрепенишся?

— Тепер до мене черга дійшла. Уже мене закликає вбити.

— Перебрав Іван. По п’янці.

— Сидір! Цього терпіти більше не можна! Треба поставити його на місце.

— Заспокойся. Нічого страшного не сталося.

Ковпак вилаявся добірним матом і пішов далі.

Руднєв здогадався, що командир вже п’яний. Вчора вони з Сиромолотним перебрали і сьогодні, по всій видимості, вже полікувалися. Хотів його гукнути. Поговорити, як слід. Але не став. Зрозумів, що запізнився. Ковпак вже не зрозуміє.

Руднєв кинувся шукати Сиромолотного. Той стояв посередині вулиці. Розмовляв з бійцями. Семен Васильович відразу здогадався, що він напідпитку. І це представник штабу. У денний час! Видав тому по повній. Вів розмову по-чоловічому, хоча називав того на «ви». Комісар обізвав представника «дурнем». Вони знову міцно посварилися.

Звістка про сутичку Сиромолотного з їздовим Мазуренко, де фігурував комісар, швидко розлетілася по з’єднанню. Коли Семен Васильович зайшов до штабу, Базима попросив своїх заступників залишити їх наодинці.

— До мене заходять бійці і кажуть, що його самого треба прибрати, — сказав заклопотано Базима.

— Не збагну, що він від мене хоче? — Промовив задумливо Руднєв.

— Що там розуміти, — відповів йому начальник штабу. — Усім видно, що він заздрить тобі. Хоче, напевно, того ж, що і від Сабурова. Місце твоє зайняти.

— Що вони з Ковпаком робитимуть? Ні один, ні другий не розбираються в партизанській тактиці.

Григорій Якович додав:

— Він не може пробачити тобі, що своєю бойовою діяльністю ти спростував безглузді звинувачення, які тобі пред’явили в 1938–1939 роках.

Чоловіки вийшли на вулицю. Незважаючи на війну, люди продовжували жити своїми звичними турботами. То в одному, то в іншому кінці села лунало мукання корів, хором гавкали собаки. З труб вився сірий дим. Пах він дубом і хвоєю.

Їм зустрілися Радик і Жора Гроздовський. Вони вже знали чергову новину про скандального представника штабу.

— Тату, що ти терпиш цю свиню? — Випалив Радик.

— Усі мої знайомі кажуть, що треба прибрати цього негідника, — додав Жора.

Семен Васильович подивився на Базиму. Всім своїм виглядом начальник штабу показував, що згоден із словами молоді.

— До чого людину зілля доводить. Вип’є. І починає колобродити. Не надавайте п’яним розбіркам особливого значення, — промовив комісар.

— Його треба прибрати! — Повторив Жора. — Все одно він не заспокоїться. Прибере вас.

— Викиньте це