Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Це що ще за олімпійські кільця? - пробурмотіла, доторкнувшись до опіку, - гадство, з усіх фронтів помічена…
-Йди сюди! - Мітя опустив футболку, і притяг її до себе, притиснувши до серця, - це тебе не псує, не засмучуйся!
-Знаєш, що мене найбільше бісить? – спитала крізь зуби.
-Здогадуюсь. Що без твого бажання…
-Та ти тільки уяви! Приїжджаю я до села і тут зі мною починає розмовляти будинок! Уявив? Я вирішила - мозок потік! - нервово реготнула в його голі груди, - і пішло-поїхало! То душі нападають стражденні, потім женихи повалили! І треба ж такому трапитися, що від кожного ковбасить і на бік тягне! І вся ця тяганина без кінця! Чим далі, тим «веселіше»! Я потрапила в чуже тіло, а потім мене вкусив ведмідь, і я знову головою поїхала! Чимось намазав і опоїв лісник - я відключилася! - розповідала запально, - прокидаюся гола на грубці в брудній хатинці! Вирішила, що мене... що я... коротше, пішла я додому, а тут ти завалився, побачив мене і втік! Не встигла відійти від цієї котовасії – приворот, лікарня! Прокинулася знову в чужому будинку, а там з'ясовується, що мене лікував лісник, ведмідь та відмовник! Три в одному, розумієш?! Уявляєш?! - Стьопку понесло, вона не могла зупинитися, - і я зовсім не хочу відчувати те, що я до нього відчуваю! Вибач, що скажу, але від лісника мене рве найбільше! Я боюся цих почуттів! - у відповідь Мітя тільки сильніше стиснув обійми, - а потім знову ти... і ти опиняєшся таким ласкавим, ніжним, не тиснеш, не преш на мене танком! Ох, Мітю, чому ти такий чудовий? - чоловік видав незрозумілий горловий звук, а Стьопка продовжувала, - і тут останнє! Тільки я вирішила зробити добру справу і спробувала поєднувати долі, на тобі – відкат! Ну хто ж знав, що до весілля не можна?! Мітю, це так жахливо! - у її голосі задзвеніли сльози, - чому зі мною все це відбувається? Я не хочу так! Розумієш?! Не хочу бути стурбованою самкою! Я згодна бути Плетухою, мені це навіть сподобалося, і дім полюбила і Поляну! Але чому все інше так складно?! - і розголосилася. Нервова і фізична напруга останніх днів прорвалася сльозами і жінка затряслася в руках водяника.
Мітя підняв її на руки і відніс надвір. Сів зі своєю ношею в шезлонг і гладив по спині, доки вона плакала.
«С тобою розговоритися, що меду напитися»
Коли майже заспокоєна Степанія, підняла на Мітю заплакані очі, сонце забарвлювало небосхил у тьмяно-рожевий колір напередодні світанку.
-Пробач за істерику…
Мітя взяв її за підборіддя, легко цмокнув у губи і запропонував:
-А хочеш скупатися в річці? Вода всі тривоги змиє.
-Не знаю... А можна?
-Можна, Руденька! - підвівся з шезлонгу, поставив жінку на ноги, - роздягайся і стрибай до мене! Я не підглядатиму! - не давши їй час на роздуми, ривком скинув шорти і стрибнув у річку, граціозно увійшовши у воду рибкою.
-Ем... - секундний сумнів, - а, пішло воно все! - стягнула з себе одяг, підійшла до краю платформи. Мітя не з'являвся. Тоді Стьопка спочатку сіла, а потім акуратно опустилася в річку по саму шию, тримаючись за борт. Свіжа вода обдала тіло прохолодою, видавивши з грудей задоволений: "У-у-у-х!"
-М-і-і-ть… Ти де? - покликала водяника, вдивляючись у водну гладь, яка все ще знаходилася в обіймах сутінків.
-Я тут, - прошепотіли ззаду. Стьопка розвернулась і опинилась у лещатах рук. Вона засміялася і обійняла його за шию.
-Покатаємось? - підступно стрільнув очима.
-На чому?
-На мені! - посмішка, - сідай на спину, обіймай за шию, а ногами обхопи талію! - він повернувся, підставивши спину. Стьопка нерішуче зробила, як він просив, - не бійся, пірнати не буду! - відштовхнувся від плавучого будинку і поплив. Спершу не швидко, поступово прискорюючись.
Степанія відкинула голову назад і розсміялася, піддавшись азарту. Вона колись їздила на водному мотоциклі, так ось верхи на Міті, було десь так само. Швидко, до легкого страху в районі лопаток і захопленого запалу, від швидкості та бризок води на всі боки. Вона сміялась, а Мітя все летів уперед, набираючи швидість.
Коли сонце підняло свою маківку над річкою, пофарбувавши її поверхню в яскраво-рожевий, Мітя зупинився. Перекинувся в жіночих обіймах і з посмішкою зазирнув у обличчя.
-Як ти? Полегшало? – при цьому навіть не виглядав захеканим.
-Ой, полегшало, Мітю! - палко цмокнула в губи, - дякую тобі! Як ти це робиш?
-Для мене це так само просто, як ходити. Якось покажу тобі підводний світ, якщо захочеш - міцні руки погладили її талію, - а зараз нам час повертатися, бо замерзнеш.
-Давай тільки повільно? У воді справді всі біди розчиняються, - попросила.
-Добре, лягай на мене, - він розгорнув її, уклав собі на груди, а сам відкинувся на спину, - розслабся, просто лежи, нічого не роби!
Стьопка розслабилася, віддавшись на милість води та її місцевого управлінця, дивлячись на небо, що повільно світліло, і посміхалася. Від чудової легкості в тілі, від задоволення спілкування з цим чоловіком, гарної погоди, зрештою. Водяник поплив.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь», після закриття браузера.