Читати книгу - "Ведмеже місто"

вона сама захотіла, а потім пошкодувала; от якби ми могли вирішити це все без розголосу…» Ще хтось додає: «Нам треба думати про обидві сім’ї: так-так, звісно, дівчинка налякана. Вони ж іще діти. Але потрібно знати правду. Поки все не вийшло з-під контролю». Наприкінці зустрічі тато Кевіна разом із Фраком виходять у місто. Обходять будинки і стукають в усі двері.

Майя рано прокидається. Стоїть сама в гаражі, грає на гітарі. Їй ніколи не вдасться пояснити, що з нею відбувається. Як так сталося, що вона, така розбита, падала в маминих обіймах на підлогу у ванній, плакала і кричала, а тепер… почувається інакше. Цієї ночі щось сталося. Камінь, який розбив вікно, осколки на підлозі, червоний напис «КУРВА». Щось у людині змінюється. Майя і далі страшенно боїться темряви: аж відчуває, ніби хтось тягне її за одяг, щойно вона заходить до кімнати з вимкненим світлом, — але цього ранку вона дещо зрозуміла: єдиний спосіб перестати боятися темряви назовні — знайти ще більшу темряву всередині себе. Від цього міста вона ніколи не доб’ється справедливості, їй про це відомо, тому лишень один вихід: або Кевін, або вона — хтось із них мусить померти.

Рамона саме випиває на сніданок, коли вони приходять до пабу. Тато Кевіна, цей Ердаль, заходить так, ніби все тут належить йому — він завжди і всюди так робить. Фрак іде за ним, шпортається, ніби в нього завеликі черевики.

— Зачинено, — повідомляє Рамона.

Фрак розпливається в усмішці. «Так завжди робив його старий», — думає собі Рамона. Син вдався таким самим високим, товстим і таким самим дурнуватим.

— Нам просто треба трохи поговорити, — каже Фрак.

— Неформально, — додає Ердаль.

Очі в нього вузько посаджені.

Кабінет Міри захаращений коробками, завалений паперами, її колега ставить їй на стіл горнятко кави і обіцяє:

— Міро, ми зробимо все можливе. Кожен у цьому агентстві зробить усе можливе. Але ти мусиш бути готова до того, що більшість таких справ, де є слова однієї сторони проти слів іншої… ти знаєш, як вони закінчуються.

Мірині очі червоні від потрісканих судин, одяг зіжмаканий — такого ще ніколи не траплялося.

— Мені треба було стати справжньою адвокаткою. Треба було обрати собі таку спеціалізацію. Я мала б… я ціле життя витратила на підприємницьке право і таке лайно, а треба було…

Колега сідає навпроти.

— Хочеш почути правду?

— Так.

— Міро, ти можеш найняти найкращого у світі експерта зі злочинів на сексуальному ґрунті. Але ніхто не дасть гарантії, що це щось змінить. Слова одного проти слів іншого, заява в поліцію надійшла за тиждень після події, ніяких технічних доказів, ніяких свідків. Імовірно, поліція за пару днів закриє попереднє слідство.

Міра розлючено підхоплюється зі свого крісла, але в останню мить стримується, щоб не пожбурити горнятком з кавою у стіну.

— Я не дозволю їм виграти! Якщо я не виграю в суді, тоді знайду інший спосіб!

— Ти про що? — стривожено запитує колега.

— Я візьмуся за підприємство його старого, за підприємства їхніх друзів, я розкопаю все лайно, яке вони колись приховали, кожен бухгалтерський звіт і кожну декларацію, я їм влаштую. Я задовблю їх навіть за нещасну кулькову ручку, яку вони забули вписати до декларації десять років тому!

Колега нічого не каже. Голос Міри гримить на весь кабінет:

— Я піду в атаку на всіх і все, чим вони дорожать, я буду захищати своїх дітей, чуєш мене? Я БУДУ ЗАХИЩАТИ СВОЇХ ДІТЕЙ!

Колега встає і з ноткою розчарування каже:

— Так починаються війни. Одна сторона захищається, іншій доводиться захищатися ще більше, а потім ми плутаємо власний страх із загрозою від чужих. А тоді стріляємо одне в одного.

Після цього горнятко таки летить у стіну.

— ЧОРТ, ЦЕ Ж МОЯ ДИТИНА!

Колега заплющує очі. Вони в неї широко посаджені.

— Напевно, саме тому ти мусиш знати, чим відрізняється помста від правосуддя.

Ана відчиняє двері. Батько з собаками у ветеринара, будинок порожній. Перед нею стоїть Майя, міцно обхопивши себе руками. Вони не знають, плакати їм чи сміятися, кричати чи жартувати — що з цього дасть їм більше шансів вижити.

— Я скучила за твоїм надокучливим писочком, — врешті шепоче Майя.

Ана всміхається.

— А я скучила за твоєю жахливою музикою.

У Майї тремтить нижня губа.

— Я не хочу вплутувати тебе у це. Просто намагаюся тримати тебе якнайдалі.

Ана кладе руки Майї на плечі.

— Я твоя сестра. Хіба я можу стояти осторонь?

Майя довго дивиться на Ану, аж пече в очах.

— Я просто намагаюся тебе захистити.

— Ти все життя намагаєшся мене захищати, і знаєш, що я тобі скажу? Фігово у тебе виходить! Я ж бахнута на всю голову, тому — як думаєш, твій захист працює чи не дуже?

Дівчата заходяться сміхом.

— Яка ж ти дурепка, — шморгає носом Майя.

— Але ніхто не любить тебе так, як я, ідіотко. Ніхто!

— Я знаю.

Очі Майї блищать, коли вона запитує:

— Давай підемо в ліс постріляти? Мені…

Зараз вона обманює, а такого в них з Аною ще ніколи не було.

— …мені треба трохи відволіктися. Просто треба… коли стріляєш, це так розслабляє. Я подумала, що це допоможе мені позбутися від… агресії.

Ана довго дивиться на подругу. Може, вона розуміє, що раптовий інтерес Майї до зброї насправді пов’язаний з іншим, а може, й ні. Але вона справжня подруга, тому просто приносить дві рушниці і нічого більше не запитує.

Рамона ставить долоні на барну стійку. Дивиться на двох чоловіків.

— Це комерційний заклад.

— Що? — не розуміє Фрак.

Але Ердаль з терплячою посмішкою спокійно сідає на стілець.

— Вона хоче, щоб ми щось замовили. Хай так. Налий нам твого найкращого віскі, тоді поговоримо.

Рамона наливає віскі, Ердаль не марнує часу:

— Знаєш, хто я?

Рамона пирхає і випиває до дна свою склянку. Ердаль вважає це ствердною відповіддю. Береться за свою склянку і з першим ковтком ледь не спльовує все за стійку.

— Що за чорт… то це твоє НАЙКРАЩЕ віскі?

Рамона хитає головою:

— Це найгірше віскі.

Фрак відпиває зі своєї склянки, навіть не скривившись. Навіть виглядає задоволеним. Але смакові рецептори в нього функціонують так само справно, як регулятор гучності його горла. Ердаль з огидою відсуває від себе склянку.

— Тоді налий нам, будь ласка, найкращого віскі. Це нагадує розчин, яким чистять човни.

Рамона згідливо киває. Ставить перед ними чисті склянки. Наливає віскі з тієї самої пляшки. Ердаль аж витріщився на неї. А Фрак не може стримати хихотіння:

— У «Хутрі» лише