Читати книгу - "Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб"

Ступаючи ламінатом, до ніг прилипають пазли. Знову подруга їх всюди розкидала. А від запаху м’яти крутить у носі, хоча я вже залишила кімнату. А все одно, попри мінуси, мені подобається жити вдвох. Принаймні так веселіше, адже насправді Ася — ще та оптимістка. 

До речі, познайомилися з Анастасією під час вступу. Вирішили, що разом буде простіше виживати. А мене особисто ще вабило те, що двом орендувати житло дешевше, а в гуртожиток йти не хотіла, бо не витримала б бруду, галасу та нескінченних війн із тарганами. А що стосується Асі, то вона, звісно, могла собі дозволити навіть пентхаус, але ніяк не змирилася б із тим, що треба підтримувати чистоту — це на мені. А ще я їй обіцяла готувати для двох. От і зійшлися докупи, а пізніше потоваришували. 

Повернувшись на кухню, на плиту ставлю каструлю з водою, щоб зрештою зварити локшину, а в мікрохвильовку — тарілку з ковбасками-гриль на режим розморожування. 

— І що? Розповідай! — заохочую Асю, навколо якої на столі, навіть на підлозі, лежать обгортки з зефіру. 

— Так ось: листувалася я з цим Муратом, листувалася… — протягує мені упаковку з солодким, але відмовляюся, хитнувши головою. 

— А що за Мурат? Ти ж хотіла собі знайти слов’янина! 

— І хочу. Але якісь вони мені всі безхарактерні досі траплялися — от і пішла на цей експеримент. 

— Та-а-ак! — беру стілець і сідаю біля столу в передчутті цікавого продовження. — Я чула, що всі Мурати — воістину гарячі чоловіки. 

— І я так думала, Олесю. Навіть його ім’я звучить так сталево — Мурат! А зрештою, — знижує тон, — він виявився черговим матусиним СИНабоном. 

Неспроможна стримати сміх від порівняння подруги, аж схиляюсь до столу, притулившись щокою до "м'якого" скла. Одразу ж шкодую про це, бо прилипаю, оскільки нещодавно на цьому місці чекала смертної кари зефірка. Ммм… полунична! Провожу пальцями щокою й вдихаю аромат. На жаль, на столі залишилось лише два кавунові, а їх я не люблю. 

Помічаю розчарований погляд Асі, яка очікувала від мене співчуття. Доводиться одразу одягти маску трагізму. Не те щоб я не співчувала подрузі, просто їй постійно трапляються якісь нещасні квалери. Це, на жаль, вже стало звичним явищем. Але мою підтримку Ася отримує лише тоді, коли я вислуховую і глибоко страждаю разом із нею. От і зазвичай роблю це, щоб підтримати подругу, хай навіть через день вона не згадає про свою трагедію. 

— Пробач, я просто… Загалом, краще зараз відшити матусиного синочка, аніж пізніше, коли це буде важко зробити. Шкода, що все так склалося, звісно, точніше, не склалося, — стискаю плече подруги. — А знаєш, зустрінься з кимось іншим зі своєї колекції "запасних". Хто у тебе ще залишився? 

Моє питання змушує Асю переналаштуватися і взяти до рук мобільний. Вона гортає чат і одразу ж набирає комусь повідомлення. А побіжно, під звук мікрохвильовки, запитує: 

— А в тебе, Олесю, як справи? 

Наливаю олію у пательню — і берусь смажити ковбаски, які одразу смачно пахнуть на всю кухню. 

Але ж ні, я залишу їх на вечерю, бо поки ще не голодна, а готувати знову не хочеться. 

— А я… — вмить згадую про що хотіла скаржитись — і все ж кусаю несмачний зефір, заїдаючи смуток. — Не повіриш! Бачила інтерв'ю чоловіка, який просто копія незнайомця, що нещодавно наснився. 

— Все не заспокоїшся? — Ася осудливо хитає головою. — Знав би Макс, яка в тебе дурня в голові. 

— До речі, якраз з ним у "Ровеліні" обідала, коли погляд притягнув телевізор, а там… 

— У вас було побачення?! — перебиває Ася. Закладає передні пасма волосся за вуха й, підперши щоку долонею, зацікавлено чекає подробиць. 

— Він вантажником влаштувався… — пояснюю на видиху. — І це мене зовсім не тішить, адже тепер бачитимемося ще рідше. 

— Зарано робиш висновки. Макс кохає тебе, тож знаходитиме час для зустрічей. А те, що він ще й зароблятиме — для чоловіка лише плюс! Принаймні твій хлопець реальний.

— О, якраз хотіла розповісти! У новинах бачила того чоловіка, що наснився! Уявляєш?! 

Ася осудливо хитає головою перед тим, як допити чай. 

— Не може бути. 

— Кажу ж тобі! Це він! От тільки я не встигла прочитати ім'я і яку посаду обіймає. 

— Подивися повторення. На якому каналі показували? 

Від осяяння опускаю плечі й виструнчую спину. Повторення… Точно! 

— "БІЗМЕН-2", — протараторюю. 

Після цього Ася щось клацає у своєму телефоні, за чим спостерігаю з роззявленим ротом і навіть хвилюванням. А тоді видає: 

— Ось! Завтра о шостій ранку. Прокинешся? 

— Так! — кажу без сумніву. — А це точно? 

— Начебто. Хоча не думаю, що ганятися за привидом — гарна ідея. А ще у тебе ковбаски підгоріли.

Лише зараз на нюх вловлюю запах гару й негайно мчу до пательні. Дякувати Богу, ситуація не критична. Перевертаю нещасні ковбаски й відчиняю вікно, звідки потік свіжого вітру заполоняє усе приміщення кухні, а за відчуттям — ще й з мене видуває надлишкові емоції.