Читати книгу - "Ольга Кобилянська"

З 1874-го по 1889 рік сім'я Кобилянських живе в Кімполунзі.

Ознайомлення з історичними джерелами, особливо з працею віденського священика І. Шиха «Історія церковної унії на Буковині від початку єї засновання аж до 1901 року», допомагає уявити, яким було це місто наприкінці XIX століття. Розташоване воно в глибині гір південної частини Буковини й тягнеться вздовж річки Молдови майже шість кілометрів. Кімполунг у перекладі українською – Довге Поле. Зі сходу навис довжелезний скелястий хребет гори Рарив, найбільшої вершини тамтешніх гір, що є своєрідним кордоном поміж Буковиною і Молдовою. Із західного та північного боків підносяться розлогі лісисті верхи. «Кімполунг, за свідченням І. Шиха, – містечко чистеньке, гарне, принадне; населення, котре налічує близько 7000 жителів, – переважно румуни, євреї, німці та нечисленні українці. Є там повітове староство, суд, податковий уряд, три православні, одна греко-католицька, одна римо-католицька парохїї, п'ять храмів Божих і три народні школи. З 1888 року сполучений Кімполунг залізницею з Чернівцями».

У Кімполунзі Ольга навчалася в чотирикласній німецькій школі. Цікаво, що її перша шкільна вчителька – Берта Міллер – стала для дівчини порадницею, навіть подругою, окремі риси, притаманні їй, колишня учениця використала у змалюванні Маргарети з «Людини», пані Марко з повісті «Царівна». «Вона-то була не лише моєю вчителькою в школі, але вчителькою і приятелькою і поза нею. Імпозантна, достойна жінка, що могла мірятися в дискусії хоч би з ким. «Пані Сталь» називала я її в своїй душі – через її велику освіту, повагу і дар мови. Побираючи науку в народній (початковій) школі, я вчилася З – 4 місяці ще й окремо по-українськи в одної вчительки-українки, на ім'я – Процюкевич. Повчилася писати, читати, граматики небагато і – перестала – не було засобів давати далі вчитися», – читаємо в автобіографії письменниці. Далі, як знаємо, довелося займатися самоосвітою, а про дуже слабеньке володіння українською письмовою мовою (усно спілкувалася вільно) свідчать здійснені О. Кобилянською в Кімполунзі записи українських народних пісень: українські тексти вона занотовувала латинськими літерами, тобто звичними для себе зі студій у німецькій школі. У дівочих альбомах, у щоденниках, проте, є записи окремих віршів українських і російських авторів такими ж, як їх подавали тогочасні видання. Приміром, 11 травня 1884 року, глибоко схвильована красою довкілля, дівчина записала свої враження в щоденник німецькою мовою, а щоб краще відтворити власний настрій, хвилювання, уплела в текст перші строфи вірша Т. Шевченка «Закувала зозуленька»: «Тільки дві великі луки відділяють наш садок від лісу, а звідти долинає щебет пташок, кує зозуля, шумлять стрункі ялини й смереки. А ось десь у лісі хлопець грає на сопілці. Тут я її рідко чую, тільки внизу, в долині, сопілку можна часто почути. В мені тоді прокидається глибока туга й смуток, хочу кудись полинути… В садку завше панує святоблива тиша… А тим часом до мене долинає: «Ку-ку, ку-ку, ку-ку». Я тихо сміюся. Мені завше, як кує зозуля, спадає на думку Шевченків вірш:

Закувала зозуленька

В зеленому гаю;

Заплакала дівчинонька —

Дружини немає.

А дівочі молодії

Веселії літа,

Як квіточки за водою,

Пливуть з сего світа…»

Використано уривок зі щоденника О. Кобилянської 1883—1891 років. Складається він із двох загальних зошитів. У першому – 312 сторінок, у другому – 156. Нотатки зроблені чорним чорнилом (за винятком кількох випадків, коли писала простим олівцем), переважно німецькою мовою, готичним шрифтом. Є поодинокі записи українською та польською мовами (це тоді, коли дівчина передає якийсь діалог мовою оригіналу). Щоправда, була також спроба вести записи тільки українською. Так, 29 вересня 1884 року майбутня письменниця занотувала: «Хочу і мушу ся по-руськи порядно научити, відтепер лише по-руськи хочу писати, аби-м раз могла в своїм язиці ділати…» Українською мовою заповнені 10 сторінок, але виявилося, писати по-українськи Ользі Кобилянській було досить складно, в чому вона зізнавалася: «Мені так трудно висловитися по-руськи, здає мені ся, що ніколи не буду вміти». Причина зрозуміла: дівчина добре володіла німецькою мовою, вільно могла передавати свої думки, настрої, спостереження, проте, знаючи українську розмовну мову, зв'язно висловитися нею письмово не могла.

Якщо ж зважати на щоденникові записи, які стосуються літератури, вкотре переконуємося, що саме творчість письменників-класиків, світового масштабу, мала позитивний, вирішальний вплив на формування світогляду і громадських інтересів молодої Кобилянської. Цікаво, що про Т. Шевченка, В. Гете, Г. Гейне, В. Шекспіра вона висловлюється переважно тоді, коли треба обґрунтувати власну думку або ж коли в їхніх творах намагається знайти відповідність своїм думкам і настроям. Так, 17 листопада 1884 року О. Кобилянська занотувала: «Життя бридке, але що ж, добре сказав Гете: “В душі своїй не длубайсь без упину, життя – обов'язок, хоч вік йому – хвилина…”». Письменниця взяла два вислови Гете як епіграфи до свого щоденника. На обкладинці першого зошита зазначено:

«Треба з користю розвивати й узгоджувати свої почуття, свої нахили й пристрасті. Гете» та «Що більше ми знаємо, то більше хвилюємось. Гете».

Відомо, яке важливе значення мали для О. Кобилянської твори Тургенева. Можна навести й інші докази того, як високо авторка «Землі» цінувала творчість видатного російського письменника. Любов, шана й захоплення його творчістю зароджувалися якраз у період ведення щоденника. 6 жовтня 1884 року О. Кобилянська занотувала українською мовою: «Приходжу до переконання, що я страшенні небилиці дотепер писала… Уже час перестати… Учора зачала-м Тургенева читати «Батьки і діти». То страх розумна книжка. Мені так як би хто якусь одслону з очей здоймив. Читала-м до пізньої ночі…»

Саме тоді, робимо висновки, майбутня письменниця познайомилася з окремими творами Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Франка. Читала В. Шекспіра, Й.-В. Гете, Г. Гейне, Е. Золя, Є. П. Якобсона в німецькомовних виданнях. Переважно в перекладах німецькою мовою, що виконувала роль посередника, до її рук потрапляли також твори І. Тургенева, Ф. Достоєвського, Л. Толстого, Д. Писарева. А в декількох родинних альбомах Кобилянських знаходимо вірші О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, Ф. Тютчева.

Лектура кожної людини завжди характеризує її, розкриває риси особистості, світогляду. Прикметно, що, збагачена досвідом, роками, власними здобутками, О. Кобилянська у 1929 році, відповідаючи на питання анкети журналу «Світ»: «1) Якби Вам довелося сидіти обмежений час у в'язниці, які три книжки Ви найрадше взяли би із собою?; 2) Чому саме ті?», зазначила:

«Якби мені довелося сидіти необмежений час у тюрмі й дозволено забрати три книжки з