Читати книгу - "Книга пітьми , Kiolipria"

Кімната навколо них знову змінилася. Меблі почали переміщатися самі по собі, як і раніше, але тепер у цьому хаосі Віллі відчував якусь нову енергію. Це не був просто простір, це був живий організм, який реагував на кожен їхній рух, на кожне слово.

Лорн вийшов вперед, і його погляд став спокійним. Він вже не виглядав як безплотна істота, а радше як той, хто прийняв свою роль у цій безкрайній грі.

— Це місце не таке, як ви думаєте, — промовив він, повільно озираючись. — Воно працює за своїми законами. Закони, що існують не тільки у нашій реальності. Якщо ми хочемо вибратися звідси, нам потрібно пройти шлях, який веде до самого серця цього дому.

Віллі подивився на нього і відчув, що це вже не просто місце для таємничих експериментів чи магії. Це був лабіринт, в якому кожен коридор і кімната були частинами чогось набагато більшого. Вони стали частиною того, що могло б виявитися їхньою долею.

— Що ми повинні зробити? — запитав Віллі, намагаючись зрозуміти, чому вони знову опинилися в цьому світі.

Лорн трохи розслабився і кивнув у напрямку великої дерев'яної двері, що раптово з'явилася перед ними.

— Це двері, які ведуть до ключа. Ключ до істини. Якщо ми відкриємо їх, ми дізнаємося, чому ми тут і що від нас хочуть. Я боюся, що нам доведеться зробити це, навіть якщо це призведе до нашого кінця.

Віллі не відповів. Він знав, що все може бути значно складніше, ніж він уявляв. Але відступати було неможливо. Вони вже пройшли через так багато, що не могли просто повернутися назад.

— Я з тобою, — сказав Віллі і підійшов до дверей. Кожен крок відчувався як виклик долі.

Лорн, наче за інерцією, слідував за ним, і вони разом відкрили двері.

За ними був коридор, наповнений туманом. Відчуття було таке, ніби простір розчинявся в нескінченності. Далеко попереду тремтіло світло, яке здавалося притягуючим.

Віллі йшов, тримаючи кроки обережними, кожен з яких міг змінити все навколо. Лорн ішов мовчки, дивлячись на свого друга. Йому не треба було говорити, щоб передати все, що він відчував. Їхня мета була одна — знайти розгадку цього місця, зрозуміти, чому вони стали частиною цього світу.

Нарешті, після довгого шляху, вони дісталися до кінця коридору. Тут стояла величезні двері, зроблена з чорного каменю, покрита стародавніми написами. Вони не могли зрозуміти, що саме було написано, але щось у цих словах звучало знайомо.

— Це не просто двері, — сказав Лорн, підходячи до них. — Це розплата за все, що ми зробили. Щоб пройти далі, потрібно заплатити ціну.

Віллі глянув на нього, і відчув, як його серце завмирає. Тепер все стало серйозним. Вони не могли повернутися.

— Що ми повинні зробити? — запитав він, намагаючись контролювати свій страх.

Лорн простягнув руку і торкнувся дверей. Відразу з’явилося світло, що вирвалося з них і заповнило все навколо.

— Іноді, щоб пройти далі, потрібно забути про те, що було, і прийняти те, що є, — сказав Лорн. — Ти готовий, Віллі? Ти готовий залишити все, що ти знаєш, позаду?

Віллі зробив глибокий вдих і кивнув.

— Готовий, — відповів він, відчуваючи, як в його серці зароджується нова рішучість.

І в той момент вони разом відкрили двері.
ks...
​