Читати книгу - "Синтез Свідомості, Немеш Іван"

Орфей не зупинявся.

Його ноги, посилені гідравлічними механізмами, несли його крізь занедбані коридори. Навіть з додатковим вантажем—безпорадним тілом Наомі—він рухався швидко.

Фенікс біг позаду, а позаду нього…

Коректор.

Орфей не озирнувся, але його сенсори чули все.

Важкі, точні кроки.

Металевий скрегіт.

І тихий, майже спокійний голос:

— Втеча безглузда.

Фенікс підняв руку і випустив ще один заряд у стелю.

Метал обрушився, перегороджуючи Коректору шлях.

— Це нас ненадовго затримає!

Орфей не відповів—він уже оцінив маршрут.

Їхньою єдиною надією був нижній рівень.

Він знайшов ліфтову шахту і без вагань стрибнув униз, міцно тримаючи Наомі.

Фенікс, навіть не гальмуючи, кинувся слідом.

Вільне падіння тривало три секунди.

Потім—жорсткий удар.

Гідравлічні амортизатори поглинули силу удару, але в системах Орфея замиготіли попередження.

На підлозі під ними було кілька старих сплячих дронів.

На щастя, вони не активувалися.

— Тут безпечніше? — запитав Фенікс, оглядаючись.

— Ні, — тихо відповів Орфей.

Бо він уже чув його.

Зверху, крізь зруйновану шахту, проривалася тінь.

Коректор все ще переслідував їх.

— Ми повинні знайти вихід.

Фенікс кивнув.

Він підняв Наомі з рук Орфея, щоб розвантажити його.

— Я понесу її. Ти будеш швидший без ваги.

Орфей не заперечував.

Він уже аналізував ситуацію.

Щось було не так.

Повітря тут здавалося іншим.

Сенсори ловили невидимі імпульси, хвилі якихось сигналів.

І чим далі вони йшли, тим сильніше було відчуття, що вони не самі.

— Зачекай…

Фенікс спинився.

Він теж це відчув.

Темрява коридору попереду їх поглинала, але щось у ній…

Було живим.

Орфей включив інфрачервоне бачення.

Силует.

Жінка.

Наомі?

Ні…

Це було щось інше.

— Ви прийшли.

Голос був тихий, немов шепіт, що розчинявся у темряві.

Фенікс підняв зброю.

— Хто ти?

Жінка вийшла на світло.

Її тіло було частково механізоване, частково органічне.

Ліва рука—чистий метал, зі старими вм’ятинами.

Але її очі…

Очі були живими.

Вони дивилися на Орфея.

— Ти не пам’ятаєш мене, так?

Орфей зробив крок уперед.

Його процесор почав обробляти обличчя жінки.

Сканування.

Ім’я: невідомо.

База даних: відсутня.

Але щось у її голосі…

У її присутності…

Здавалося знайомим.

— Хто ти? — повторив він.

Жінка нахилила голову.

І прошепотіла два слова:

— Твоя сестра.

Орфей застиг.

Його системи намагалися обробити інформацію, але нічого не сходилося.

Сестра?

Це неможливо.

Він не мав сім’ї.

Він ніколи не мав сім’ї.

І все ж…

Щось у її голосі… у її погляді…

Здавалось реальним.

Фенікс підняв зброю, не опускаючи Наомі.

— Якщо це якась пастка, скажу одразу—я стріляю без попередження.

Жінка ігнорувала його.

Вона все ще дивилася на Орфея.

— Я знаю, що ти не пам’ятаєш мене, — її голос був тихий, але твердий. — Вони стерли все. Витерли кожен фрагмент твого минулого.

Орфей відчув, як щось змінюється всередині нього.

Система розпізнавання активувалася автоматично.

Кодування.

Помилка.

Перезапуск.

Помилка.

Фрагмент виявлено.