Читати книгу - "Енн у Домі Мрії"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Небіж Алек. У цьому він незгірш за мене тямить. А я, мушу сказати вам, дуже радий, що ви запросили мене на вечерю. Голодний я добряче — обід мені сьогодні видався поганенький.
— Ви там у себе, на маяку, певне, увесь час недоїдаєте, — дорікнула стара пані Блайт. — Куховарити не хочете, от і їсте абияк.
— Я куховарю, пані Блайт, я куховарю! — запротестував капітан Джим. — І взагалі живу, мов король. От учора ходив собі в Глен, купив аж два фунти м’яса. Думав, буде в мене сьогодні шикарний обід.
— І що ж тоді сталося? — не вгавала стара пані Блайт. — Ви його загубили дорогою?
— Ні, — зніяковів капітан Джим. — Я саме вкладався спати, коли це приблудився до мене пес — такий змарнілий, обдертий — і попросився переночувати. Мабуть, живе десь там, у рибальському селищі. Я не міг прогнати бідолаху — лапу він собі десь поранив. То я замкнув його на веранді — кинув йому стару торбу, щоб він мав де лягти, — а сам пішов спати. Але чомусь ніяк не міг заснути. Крутився, думав — аж тоді згадав, що пес мовби як був голодний.
— І ви встали й віддали йому м’ясо — усе м’ясо! — вигукнула стара пані Блайт із переможним докором у голосі.
— Таж більше нічого й не було, що я міг би дати йому, — винувато пояснив капітан Джим. — Нічого, що пес міг би їсти. А він таки був негодований, бо враз його все й проковтнув. Я всю ніч проспав безтривожно, та обід у мене був після того скупий — ні юшки, ні петрушки. А пес утік додому зранку. Ото вже нітрохи не вегетаріанець.
— Треба ж оце голодувати через якогось нікчемного пса, — пирхнула стара пані Блайт.
— Ми не знаємо: для когось, може, він — найкращий друг, — заперечив капітан Джим. — Хоча так-то цього й не скажеш, але не можна судити про собаку лише з вигляду. Усередині він, може, як я сам, — справдешній красень. Хай навіть Перший Помічник не був від нього в захваті й лаявся просто-таки брутально. Але він упереджений — як усякий кіт, усякого пса сприймає кепсько. І все ж я залишився без обіду, тому такі смачні наїдки в цьому приємному товаристві — то для мене велика втіха. Добре діло — мати хороших сусідів.
— А хто живе в тім домі ген за вербами? — запитала Енн.
— Пані Мур, — відповів капітан Джим і, мовби замислившись, додав: — Та її чоловік.
Енн усміхнулася і з тону, яким говорив капітан Джим, в уяві склала собі портрет незнайомої пані Мур — то, напевне, була друга пані Лінд.
— Небагато у вас тут сусідів, пані Блайт, — вів далі капітан Джим. — По цей бік затоки всього кілька домів. Тут майже вся земля аж до самісінького Глена належить панові Говарду, то він здає пасовища в оренду. Зате по інший бік народу тьма — особливо Мак-Алістерів. Там хай куди поткнешся — неодмінно зустрінеш Мак-Алістера. Я був позавчора бачив старого Леона, він на тім боці все літо пропрацював. То він каже: «Вони там усі — Мак-Алістери. Там Ніл Мак-Алістер, а там Сенді Мак-Алістер, і Вільям Мак-Алістер, і Алек Мак-Алістер, і Енгус Мак-Алістер, і диявол у них, мабуть, теж Мак-Алістер».
— Еліотів та Крофордів там не менше, — мовив лікар Дейв після того, як сміх ущух. — Ми тут, Гілберте, на цьому боці, навіть приказку маємо: «Від зарозумілості Еліотів, пихи Мак-Алістерів та марнославства Крофордів спаси нас, Господи».
— Хоча й добрі люди між них є, — завважив капітан Джим. — Багато років плавав я на кораблі з Вільямом Крофордом, то нема йому рівних у силі й відвазі. Вони розумні — там, на тім боці. Певно, ми тому з них мовби як і глузуємо. Дивно, правда, — як то ми завжди ображаємося на тих, хто за нас бодай трошки більш тямковитий?
Лікар Дейв, що сорок років ворогував із «тим боком», засміявся, проте враз умовк.
— А хто живе в тім сліпучо-зеленому будинку за півмилі звідси? — поцікавився Гілберт.
Капітан Джим задоволено всміхнувся.
— Панна Корнелія Брайант. Вона скоро вас відвідає — не сумнівайтеся, бо ви пресвітеріани. А були б ви методистами, то вона й кроку у ваш бік не ступила б. Корнелія ненавидить методистів.
— Ексцентрична дама, — підсміхнувся лікар Дейв. — Запекла чоловіконенависниця.
— Виноград неспілий?[11] — засміявся Гілберт.
— Ні, не в тому річ, — серйозно відказав капітан Джим. — Корнелія замолоду мала женихів, та й нині варто їй однісіньке слово мовити, як усі старі вдівці тут же й підскочать від нетерплячки. Але вона мовби як народилася із хронічною відразою до всіх чоловіків і методистів. У неї найзліший язик і найдобріше серце в Чотирьох Вітрах. Де тільки станеться лихо — вона вже там, і робить усе, щоб допомогти. Про жодну жінку вона нізащо й слова кривого не скаже, а коли вже любить шельмувати нас, пройдисвітів, — гадаю, наші товсті шкури здатні це витримати.
— Про вас, капітане Джим, вона завжди високої думки, — мовила стара пані Блайт.
— Боюся, що так, і це найгірше. Від цього в мене відчуття, наче я маю щось таке, мовби як неприродне.
Розділ 7
ДРУЖИНА ШКІЛЬНОГО ВЧИТЕЛЯ
— А хто була та перша молода дружина, що тут оселилася, капітане? — запитала Енн, коли після вечері вони посідали коло каміна.
— Чи не була вона дійовою особою тієї романтичної історії, що буцімто пов’язана із цим будинком? — озвався Гілберт. — Мені казали, що ви, капітане, могли б її розповісти.
— Так, я знаю цю історію. Може, тільки я один в усіх Чотирьох Вітрах і пам’ятаю тепер дружину шкільного вчителя — такою, як вона приїхала сюди. Вона померла вже тридцять літ тому, але такої, як вона, і не забудеш за ціле життя.
— Розкажіть нам про неї, — попросила Енн. — Я хочу знати все про тих жінок, що мешкали в цьому будинку до мене.
— Їх було три — Елізабет Рассел, а крім неї — ще жінка Неда Рассела та дружина шкільного вчителя. Елізабет була розумною, милою жіночкою, та й пані Рассел була дуже мила. Але жодна з них не була така, як дружина шкільного вчителя.
Учителя звали Джон Селвін. Я був шістнадцятилітнім хлопчиною, коли він приїхав зі Старого Світу вчити гленських дітлахів. Він був геть інакший, ніж ті покидьки, що приїздили тоді до нас працювати в школі. Ледь не всі вони були п’яниці: як протвережувалися, навчали дітлахів читати й лічити, а як ні —
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн у Домі Мрії», після закриття браузера.