Читати книгу - "Енн із Острова Принца Едварда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Дякую, — засміялася Енн, — та ми із Прісциллою і так певні своєї вроди, і тому ще якихось підтверджень нам не треба. Тож не переймайся.
— Ти смієшся, бо думаєш, що я огидно марнославна, та запевняю тебе — це не так. У мені немає ані краплі марнославства. І я не шкодую компліментів іншим дівчатам, коли вони на те заслуговують. Як добре, що ми з вами познайомились. Я приїхала в суботу, і вже ледь не вмерла, так за домом скучила. Правда ж, це страшне відчуття? Бути в Болінброку славетною особою, а тут стати просто ніким! Часом я так тужила. А де ви живете?
— На Сент-Джон, тридцять вісім.
— О, як чудово! Бо я — одразу за рогом, на Воллес-стріт. Хоча в мене кепський пансіон. Там нудно й похмуро, і вікна в моїй кімнаті виходять на такий бридкий задній двір. Найпаскудніше місце у світі! А щодо котів — ну, хай і не всі кінгспортські коти збираються там увечері, але щонайменше половина з них напевне. Я люблю котів, які тихенько сплять на килимках перед затишними камінами з веселим полум’ям, але коти опівночі на задніх дворах — це геть інші тварини. Я ридала всю першу ніч тут, і те саме робили вони. Якби ви бачили мій ніс уранці! Я тоді так шкодувала, що поїхала з дому.
— І як то ти наважилася їхати в Редмонд, така нерішуча? — весело поцікавилася Прісцилла.
— Господь з тобою, люба, я й не наважувалася. Це тато захотів відправити мене сюди. Так затявся — хтозна-чого. Бо ж уявити лишень — я здобуваю ступінь бакалавра, сміх та й годі. Хоча мені це буде неважко. Розуму в мене тьма.
— О! — непевним тоном відказала Прісцилла.
— Так. Але яка ж то тяжка праця — думати. А бакалаври ж усі, певне, люди вчені, гідні, розумні й мудрі. Ні, я сама не хотіла їхати в Редмонд. Зробила це тільки через тата. Він у мене таке чудо. А якби я лишилася вдома, то все одно довелося б вийти заміж. Мама на цьому дуже наполягала. Вона страшенно рішуча. Але я й думати не хотіла про заміжжя принаймні в найближчі кілька років. Бо спершу варто як слід повеселитися. І хай як смішно уявити мене бакалавром, думка про те, що я можу бути поважною заміжньою дамою, видається справдешнім безглуздям. Мені ж усього вісімнадцять. То я й подумала собі, що ліпше поїхати до Редмонду, аніж іти під вінець. Та ще як мені було обирати, за кого виходити?
— Від женихів спасу не мала? — засміялася Енн.
— Отож. Я страшенно подобаюся хлопцям, правда-правда. Та обирати однаково довелося б із двох. Решта були або надто молоді, або надто бідні. А я, бачте, мушу вийти за багатія.
— Чому?
— Люба, та невже ж можливо уявити мене за бідняком? Я не вмію робити зовсім нічого корисного, а грошей витрачаю достолиха. О, ні-ні, мій чоловік повинен мати їх цілу тьму. Тож і коло женихів звузилося до двох. Але із двох мені обрати не легше, аніж із двох сотень, бо я чудово знаю, що за кого б не вийшла — усе життя шкодуватиму, що не обрала іншого.
— І ти жодного з них… не кохала? — ледь завагалася Енн. Нелегко було їй говорити з незнайомою людиною про величну таємницю, котра назавжди змінює життя.
— Господи, звісно, ні. Хіба я можу кохати? Я й не здатна на таке. Та я й не хотіла б закохатися. Кохання перетворює тебе на рабу — так я вважаю. Дає чоловікові страшенну владу й можливість тебе скривдити. Мене це лякає. Ні-ні, Алек та Алонзо — чудові хлопці, і обидва так мені подобаються, що геть ніяк і вирішити, кого із двох я люблю більше. У цьому й лихо. Алек, звісно, вродливіший — а я просто не можу вийти за негарного чоловіка. І вдача у нього славна, і такі милі чорні кучері. Та він аж надто бездоганний, а я не певна, чи потрібен мені бездоганний чоловік — такий, у якім і жодної вади не знайдеш.
— То чом би не вийти за Алонзо? — серйозно запитала Прісцилла.
— Подумай лишень — вийти заміж за хлопця на ім’я Алонзо! — скрушно відказала Філ. — Такого я, боюся, не стерпіла б. Але в нього класичний ніс, а для мене страшенною втіхою буде мати чоловіка з носом, який не викликає сімнівів. Бо мій такий непевний. Зараз він формується за гордонівським зразком, але мені лячно, що з віком він може перебрати й бернівських рис. Я щодня оглядаю його дуже прискіпливо, щоб пересвідчитися, що він і досі гордонівський. Моя мама з Бернів, і в неї щонайбернівський з усіх бернівських носів. Бачили б ви його. А я так люблю гарні носи! У тебе, Енн, страшенно гарний ніс. І ніс Алонзо майже схилив мене до вибору на його користь. Але ж Алонзо! Ні, я так і не обрала. Якби із женихами можна було, як із капелюшками — поставити поруч, заплющити очі й штрикнути шпилькою, — усе було б набагато простіше.
— А як Алек та Алонзо поставилися до твого від’їзду? — допитувалася Прісцилла.
— О, вони досі не полишили надій. Я сказала, що їм доведеться почекати, доки я прийму рішення. І вони готові чекати. Бачте, вони просто обожнюють мене. А я тим часом веселитимуся. Сподіваюся, у Редмонді я матиму силу-силенну кавалерів, бо інакше мені буде так нудно. А вам не здається, що всі першокурсники тут страхітливо потворні? Гарний мені трапився між них лише один. Але він пішов, доки ви з’явилися. Його товариш кликав його Гілбертом. У цього товариша очі отакі банькаті. А куди це ви, дівчата? Хіба вже йдете?
— Мусимо, — доволі холодно відказала Енн. — Уже пізно, а в мене є ще робота.
— Але ж ви прийдете ще якось до мене, так? — запитала Філіппа, підводячись й обіймаючи їх обох. — І мені дозвольте приходити. Я хочу з вами дружити. Ви мені дуже сподобалися. Вам же ще не зовсім набридла моя легковажність, правда?
— Не зовсім, — засміялася Енн, сердечно обіймаючи Філіппу у відповідь.
— Бо я ж нітрохи не така дурна, якою здаюся. Приймайте Філіппу Гордон, якою створив її Господь, із усіма вадами — і будьте певні, вона вам сподобається. Як гарно тут, на цвинтарі, еге ж? Я б хотіла, щоби й мене тут поховали. А цієї могили я не бачила — оцієї, із залізною огорожею, — гляньте, дівчата! На
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Острова Принца Едварда», після закриття браузера.