Читати книгу - "Сестра Керри"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дуже неприємно, коли в молодої людини така вдача, — ось
яке враження це справило на Керрі. Як це звичайно бував, настрій Гансона впливав на всю сім’ю; його дружина принишкла і ні про що не питала, розуміючи, що відповіді не почує.
Проте, дізнавшись, які новини принесла Керрі, він трохи прояснів.
— Виходить, ви не гаяли даремно часу! — зауважив він і навіть злегка всміхнувся.
— Авжеж, — відгукнулася Керрі, і в голосі її бриніла гордість.
Він ще про щось запитав, а потім почав гратися з дитиною і облишив цю тему. Мінні повернулася до неї за столом.
Та не так легко було примусити Керрі пройнятися тими поглядами, які панували в сім’ї.
— Це, мабуть, дуже велика фірма, — сказала вона між іншим. — Величезні дзеркальні вікна, безліч службовців. Чоловік, з яким я розмовляла, сказав мені, що вони наймають силу людей.
— Тепер не так важко знайти роботу, — докинув Гансон, — аби тільки людина мала пристойний вигляд.
Підбадьорена радісним настроєм Керрі й несподіваною балакучістю чоловіка, Мінні почала розповідати Керрі про деякі всім відомі визначні місця Чікаго, які варто побачити, — розваги, що нічого не коштували.
— Тобі цікаво буде побачити Мічіган-авеню. Там такі гарні будинки. Чудова вулиця!
— А де міститься театр Джекобса? — перебила її Керрі; то був один з театрів, де ставили мелодрами.
— Та не дуже далеко звідси, — відповіла Мінні.— Це на Голстед-стріт, тут близенько.
— Як би мені хотілося там побувати! Я ж сьогодні, здається, переходила через Голстед-стріт, правда ж?
Відповідь на це просте запитання Керрі почула не відразу. Просто дивно, як невисловлені думки відбиваються на людях. Згадка про театр викликала мовчазний осуд марнотратства, спочатку в Гансона, потім у Мінні, і ці приховані почуття одразу ж змінили настрій за столом. Мінні відповіла: «Так», — але Керрі зразу відчула, що всі тут проти відвідування театрів. Це питання більше не порушувалося, поїш Гансон, скінчивши їсти, не взявся знов за газету, з якою він перейшов у вітальню.
Коли сестри залишились удвох, їхня розмова стала вільніша. Керрі раз у раз переривала її, стиха наспівуючи, поки вони мили посуд.
— Мені хочеться трохи прогулятися, подивитись на Гол стед-стріт, якщо це не дуже далеко, — мовила Керрі трохи згодом. — Чому б нам не піти сьогодні в театр?
— О, я не думаю, щоб Свен сьогодні мав охоту піти куди-небудь, — відповіла Мінні.— Йому так рано треба вставати.
— Та він нічого не матиме проти. Це ж його розважить! — наполягала Керрі.
— Ні, він рідко ходить у театр, — відповіла Мінні.
— А мені б хотілося піти, — сказала Керрі.— Давай підемо з тобою вдвох!
Мінні замислилась на мить, — не над тим, чи можна їй іти або чи хочеться, бо на ці питання в неї вже була готова заперечна відповідь, — а над тим, як спрямувати сестрині думки в інший бік.
— Ми підемо іншим разом, — мовила вона нарешті, не знаючи, як викрутитись.
Керрі одразу догадалась, яка причина відмови.
— В мене є трохи грошей, — сказала вона. — Ходімо, Мінні
Мінні похитала головою.
— Нехай і він піде з нами, — запропонувала Керрі.
— Ні,— відповіла Мінні стиха і забряжчала тарілками, щоб скінчити розмову, — він не піде.
Сестри не бачилися кілька років, і за цей час у вдачі Керрі розвинулись деякі нові риси. Від природи несмілива, якщо йшлося про її добробут, — особливо тепер, коли не почувала під собою міцного грунту, — вона водночас палко прагнула радощів і втіх, і ця риса була в ній така сильна що становила основу її вдачі. Вона змовчала б про все інше, але тут вона не вгавала.
— Спитай його! — прошепотіла вона благально.
Мінні думала в цей час про ті додаткові гроші, що їх пла-титиме сестра за харчі. їх вистачить на плату за квартиру, і тоді з чоловіком трохи легше буде говорити про витрати. Та коли Керрі з самого початку думатиме тільки про розваги, то з грошима неминуче виникатимуть всякі ускладнення. Якщо Керрі не призвичаїться до одноманітної і тяжкої праці, якщо не збагне, що треба трудитись, а не мріяти про розваги, тоді яка їм користь з її приїзду до міста? Ці думки зовсім не свідчили про холодність і черствість Мінні. Просто це були серйозні турботи людини, яка завжди без зайвих нарікань пристосовувалася до тих умов життя, які могла створити для себе, безнастанно працюючи.
Нарешті Мінні погодилася спитати Гансона. Вона зробила це дуже неохоче.
— Керрі просить нас піти з нею в театр, — промовила вона, зазираючи у вітальню.
Ган сон підвів очі від газети, і вони обмінялися швидким поглядом, що промовляв ясніше за всякі слова: «Це зовсім не те, чого ми сподівались».
— Мені нікуди не хочеться йти, — відповів він. — А що вона хоче подивитись?
— Вона хоче піти у театр Джекобса, — сказала Мінні.
Він опустив очі в газету і заперечливо хитнув головою.
Побачивши, як вони поставилися до її пропозиції, Керрі ще виразніше збагнула, чим живуть ці люди. В ній зростало гнітюче почуття, хоч воно й не набрало ще форми виразного протесту.
— Знаєш що, я спущуся вниз і постою трохи біля входу, — сказала вона згодом.
Мінні не заперечувала, і Керрі, одягнувши капелюшок, вийшла.
— Куди пішла Керрі? — спитав Гансон, зазираючи в їдальню, коли почув, як грюкнули сінешні двері.
— Вона сказала, що спуститься вниз і постоїть трохи біля входу, — відповіла Мінні.— їй, мабуть, просто захотілось подихати свіжим повітрям.
— Це не гаразд, що вона вже збирається розтринькувати гроші на театри. Як ти гадаєш?
— Та це в неї, либонь, просто цікавість, — насмілилася сказати Мінні,— Для неї все тут новина.
— Не знаю, — промимрив Гансон і, злегка наморщивши лоба, обернувся до дитини.
Він міркував над тим, до якого нестримного марнотратства й нікчемної суєти можуть доходити молоді дівчата, і дивувався, як це Керрі навіть і думати наважується про щось подібне, маючи так мізерно мало можливостей.
У суботу Керрі вийшла з дому одна і пішла спершу до річки, яка її цікавила, а потім назад до Джексон-стріт, вздовж якої тоді стояли чудові будинки з гарними газонами перед фасадом, — через що цю вулицю пізніше перетворили на бульвар. Керрі була вражена ознаками розкошів, що їх можна було помітити на цій вулиці, на якій, треба сказати, не мешкав тоді ніхто з капіталом понад сто тисяч доларів. Вона раділа, що вирвалася з квартири, в якій, вона вже збагнула це, жили нудним, убогим життям, в якій годі було сподіватися чогось цікавого й веселого. Її думки, теж ніби вирвавшись на волю, раз у раз зверталися до Друе. Керрі зовсім не була певна, що він
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сестра Керри», після закриття браузера.