Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"

Для чого здалося оце вперте протиставлення ненависного короля, жорстокого з дитинства, — на те він і людина, — фламандському народові, який ти хочеш показати нам таким героїчним, життєрадісним, чесним, працьовитим? Хто тобі сказав, що народ був добрий, а король поганий? Я міг би розумно довести тобі протилежне. Твої головні персонажі без винятку або дурні, або й зовсім божевільні: твій бешкетник Уленшпігель бере зброю, щоб боротися за свободу сумління. Його батько вмирає на вогнищі за свої релігійні переконання. Мати Сооткін вмирає після жахливих тортур, щоб зберегти гроші для свого сина. Твій Ламме Гудзак скрізь іде навпростець у житті, ніби в цьому світі більше нічого й не треба, тільки бути добрим і чесним. Твоя маленька Неле, хоч воно й непогано, любить лише одного чоловіка в житті… Де таке ще видано? Мені б жаль тебе було, якби ти не був смішний.

А втім, мушу признатись, що поряд з цими навіженими я бачу там кілька персон, які мені до душі: це твоє іспанське вояцтво, твої ченці, що на вогнищах палять народ, твоя Жіліна, шпигунка інквізиції, твій рибник — жаднюга, донощик і вовкулака, твій дворянчик, що вночі прикидається чортом, щоб спокусити якусь дурепу, особливо ж цей розумник Філіпп II, який, маючи потребу в грошах, влаштовує в церквах погроми, щоб потім покарати бунтарів, яких він сам хитро й підбурював. Це ще не найгірше, що може вчинити той, хто має успадкувати майно людей, яких він убиває.

Але, здається мені, я тільки марную слова. Ти, можливо, й не знаєш, що воно таке — сович. Тоді я зараз тобі розтлумачу.

Сович — це той, хто нишком зводить наклепи на людей, котрі йому не подобаються, а коли доводиться відповідати за свої слова, то він хитромудре каже: «Це не я, так люди кажуть!» Сам же він добре знає, що тих «людей» не впіймати.

Сович — це той, хто влазить у шановну родину, поводиться як жених, компрометує невинну дівчину, позичає гроші на вічне віддання, а потім зникає, коли більш нема чого взяти.

Сович — це політик, що натягає на себе маску свободи, чесності, любові до людства, а як прийде слушний час, нищечком задушить людину, а то й цілий народ.

Сович — це гендляр, який підробляє вина, підсовує покупцям харчові припаси, що замість ситості викликають розлад шлунка, замість веселощів — несамовитість.

Сович — це спритний злодій, якого не схопиш за комір, який захищає брехню проти правди, пускає з торбами вдовиць та сиріт і купається в розкошах, як інші купаються в крові.

А совиха, чи пані сова, як вам до вподоби, без гри словами, — це та, що гендлює своїми принадами, що розбещує чисті серця юнаків, називаючи це розвитком, видурює в них усі гроші і покидає у тому болоті, куди сама їх затягла.

Якщо іноді котра з них і засумує, коли згадає, що й вона жінка, що й вона могла б бути матір’ю, то я такої не визнаю. Коли вона, знеможена таким животінням, кидається в воду, то це божевільна, не гідна жити на світі.

Поглянь навколо себе, провінціальний поете, і полічи, якщо можеш, сов світу цього. Розваж, чи розумно нападати, як ти це робиш, на Силу і Підступність, цих коронованих сов. Подивись на самого себе, скажи mea culpa[13] і виблагай навколішках пробачення.

А проте мені подобається твоя нерозважна довірливість. Отже, незважаючи на мої всім відомі звички, я попереджую тебе, що негайно викрию грубість і зухвальство твого стилю перед моїми літературними родичами, а це люди розумні, розсудливі, мають сильні пера, дзьоби, окуляри, вони вміють надати найкращої, найпристойнішої форми своїм творам і з різними прикрасами розповісти юнацтву всілякі любовні історії, що походять не лише з острова Кіфери[14], вони вміють за годину розворушити хоч кого, навіть найцнотливішу Агнесу[15]. О нерозважний поете, що так любиш Рабле і старих майстрів! Ці люди мають перед тобою ту перевагу, що, шліфуючи мову французьку, вони остаточно доконають її.

ПУГУПУГУС ПУГГ

Книга перша

1

В місті Дамме, у Фландрії, коли травень уквітчав білим цвітом кущі глоду, у Клааса народився син Уленшпігель.

Кума-повитуха Катліна сповила його в теплі пелюшки і, оглянувши йому голову, показала плівку.

— В сорочці народився, під щасливою зіркою, — радісно мовила вона.

Але одразу й забідкалась, побачивши чорну плямку на плечі.

— Ой леле! — заголосила вона. — Це ж знак від диявольського пазура.

— Значить, добродій Сатана дуже рано сьогодні встав, — озвався Клаас, — коли вже встиг позначити мого сина…

— Та він ще й не лягав, — сказала Катліна, — бо півень тільки-но будить курей.

І вона вийшла, передавши немовля Клаасові.

Тоді світанок прорвав нічні хмари, ластівки защебетали, швидко заширяли над луками і пурпурове сонце явило на обрії своє сліпуче лице.

Клаас відчинив вікно і промовив до Уленшпігеля:

— Сину мій, в сорочці народжений, ось пресвітле сонечко вітає землю фландрську… Подивись на нього, якщо можеш. І коли згодом тебе обсядуть сумніви і ти не знатимеш, як чинити, запитай у нього поради! Воно ясне і гаряче: будь щирий, як його світло, і добрий, як його тепло.

— Клаасе, чоловіче мій, — сказала йому Сооткін, — ти ж повчаєш немовля нетямуще. Йди-но краще пити, синку.

І мати простягла немовляті свої прекрасні природні міхи.

2

Поки Уленшпігель ссав її груди, прокинулось усе птаство в полі.

Клаас, в’яжучи хмиз, дивився, як його дружина годує Уленшпігеля.

— Жінко, — запитав він, — а чи досить у тебе молочка?

— Глеки-то повні, — відповіла вона, — але не повна моя радість.

— А чого ж то в такий щасливий день ти ніби сумна?

— Бо думаю, — мовила вона, — що в нас і ламаного шеляга вже нема в гаманці, який он висить порожній на стіні.

Клаас зняв гаманця зі стіни, але хоч як його трусив, а приємного дзенькоту не чутно було. Це його дуже збентежило. Проте йому хотілося заспокоїти дружину:

— Та чого ти турбуєшся? Хіба нема в нас у скрині пирога, що вчора принесла Катліна? А ще он лежить чималий шмат яловичини, з якої принаймні на три дні дитині молока вистачить. А торбина сухої квасолі, що стоїть у кутку, хіба вона пророкує голод? А це що, привид чи горнець з маслом? А на горищі мана чи